Із завмиранням серця хлопець оглядав свій рідний двір, де малим з компанією таких же шибайголів ганяв на велосипеді та у м’яча.
Тепер він захищає мир і спокій України, аби у його рідному селищі та сотнях і тисячах інших міст і сіл країни діти мали змогу зростати щасливими під мирним небом і не засинати під звуки вибухів, а дорослі - думати про те, що краще купити в дім, а не про те, у якому підвалі доведеться переховуватися вночі.
Вибір служити для двадцятирічного Дмитра не був випадковим. Патріотичне виховання і настанови отримав свого часу у клубі юних десантників «Гвардія», який із задоволенням відвідував, доки навчався у Чутівському профтехучилищі. Керівник клубу Валентин Діброва докладав чимало зусиль, аби його підопічні любили свою країну і були готовими захистити рідну землю.
Д.Проноза розповів, що, коли прийшов час обирати, якою стежиною йти по життю, то одразу зупинився на військовій службі за контрактом. «Однолітки вирішували - чи продовжувати навчання, чи йти працювати, - згадує солдат. – А мені хотілося чогось незвичайного, значущого. Тож і вирішив підписати контракт на три роки. З них уже відслужив два». За ці два роки служби у 25-ій Дніпропетровській окремій повітрянодесантній бригаді Дмитра підвищили від стрільця до снайпера. У зоні проведення АТО хлопець був уже п’ять разів. Уперше потрапив туди у квітні минулого року. Його разом з бойовими побратимами доправили під Амвросіївку на гвинтокрилі. Іншим способом дістатись туди було неможливо, адже місцеві жителі блокували рух військової техніки. Тоді було ще значно спокійніше, ніж зараз.
Після першої ротації перепочинок був менше тижня - і під Слов’янськ. «Тоді саме почали укладати перші Мінські угоди, вперше заговорили про перемир’я, - розповів Дмитро. – Однак, сепаратисти, як і зараз, не бажали вирішувати конфлікт дипломатично, для них зрозуміліша позиція сили. Саме тому наш Президент дозволив воїнам рішучі дії, завдяки чому ми звільнили Слов’янськ, Краматорськ та інші містечка і села з лап сепаратистів».
Про своє ставлення до військових дій у нашій державі Дмитро сказав: «Мене ця війна не зачіпає». Я попросила хлопця розтлумачити. «Ну, розумієте, всі так бояться цього, чимало хто переховується. Хоча це звичайна робота, яку хтось має виконувати. Якщо повтікають і поховаються усі, то хто ж буде там?» - розмірковує військовий.
Жертовність Д.Пронози не залишилась непоміченою. Десятого червня воїна нагородили орденом князя Івана Мазепи від Міжнародної організації сім’ї Мазеп.
Коли закінчиться дія контракту, Дмитро планує здобути вищу освіту, працювати. Та спершу зробить усе від нього залежне, аби в країні настав, нарешті, довгоочікуваний, омріяний мир.
Хто ж як не ми ляжемо в могили за заводи Коломойського, Пінчука, Порошенка,Ахмєта та інших брюхатих потвор? Хто ж як не ми ???? А вмісті з цим загубимо тисячі мирних життів і Україну...
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS
