Каталог статей

Хлопець прагнув з дитинства служити в армії. Навіть мріяв одразу після школи піти за контрактом, але мати, Ніна Іванівна, наполягла, щоб закінчив хоча б технікум. Мрія 19-річного Артема здійснилася у 2013 році - він успішно здав екзамени і з першого серпня став служити за контрактом у 25-ій повітрянодесантній бригаді на Дніпропетровщині. А згодом потрапив у “гарячі точки” на Сході України. Інспектор військово-облікового стану при Артемівській селищній раді Ніна Сухенко розповідає: «Коли Артем отримав поранення, ми всією громадою збирали кошти йому на лікування. Але хлопець від грошей відмовився і передав усю суму своєму другові, який потребував негайної операції. Це його життєва позиція, адже він понад усе цінує дружні стосунки, стоїть горою за своїх». Ніна Григорівна добре знає Артема, бо він товаришує з її сином Антоном. Взагалі про бійця у селищі відгукуються позитивно: порядний, комунікабельний, відкритий; захоплюється спортом, не раз захищав честь артемівської футбольної команди на різних чемпіонатах, має багато друзів. …Нещодавно Артем їздив до Дніпропетровська на поховання ще одного свого побратима. Їхні ліжка стояли поруч у казармі. Мати не підтримувала такий порив сина, проте не змогла відмовити від поїздки, адже для Артема це було справою честі. Уже з понад двома десятками своїх товаришів артемівець попрощався навіки. З їхньої бригади живими залишились близько десяти чоловік. «Немає й хвилини, щоб ми не хвилювалися за сина, - говорить Ніна Іванівна. - Коли Артем після лікування деякий час був вдома, батько з полегкістю видихнув: «Хоч трішки відпочинемо від постійної тривоги». Та де там! Від самої думки, що він збирається повернутися на передову, серце стискалося від болю…» Мати розповіла, що доля тричі вберегла Артема від смерті, напевне «народився у сорочці». Вперше це сталося, коли їхню бригаду направили у Київ на Майдан для підтримання порядку. Того дня хлопці хотіли сісти усі в одну машину, але їхній командир розділив солдат. Артем сів у другу. Через погодні умови дорога була небезпечною, і перша машина перекинулася. Троє військових загинули на місці, а дев’ятеро з тяжкими травмами потрапили до лікарні. Артему пощастило. У Зеленопіллі Луганської області їхня 25-та бригада потрапила під нещадний обстріл. Тоді втратили багато побратимів. І знову Божа ласка уберегла молодого бійця. Ще один з найтяжчих моментів під час служби - тиждень в укритті під Шахтарськом. Під постійним прицілом снайперів солдати не могли навіть визирнути на вулицю. А згодом під Дебальцевим Артем отримав серйозну контузію. Довго лікувався у госпіталі, переніс кілька операцій, але один осколок так і лишився в тілі бійця болючою згадкою про війну на Сході. Артем каже, що «відстрілявся» за обох своїх старших братів, які за станом здоров’я не змогли служити у лавах Збройних сил. Віра у непереможність нашої держави палає у серці бійця. Незважаючи на усі втрати, болі, поранення, усе побачене і пережите, він знову повертається на поле бою, аби довести ворогу, що Україна не втратила своєї гідності. Юлія ЧЕРНІЧКА. Фото з сімейного архіву.