Каталог статей

- Коли прийшов час йти до армії, я мріяв потрапити до ракетних військ і артилерії Збройних Сил України, які продовжують славні бойові традиції 600-річної історії, - розповів Євген. - Сучасна артилерія маневрена, має велику дальність і точність стрільби, могутні бойові заряди. Артилерійські, мінометні частини і підрозділи оснащені досконалими гарматами і реактивними установками. Поряд з протитанковою ствольною артилерією на озброєнні перебувають високоточні протитанкові керовані ракети, які можуть уражати машини противника на великих відстанях. Таким чином, ракетні війська і артилерія сьогодні є одним з основних засобів вогневих уражень противника. Артилерія була, є і буде «богом війни». Тож не дивно, що багато сучасних сміливих хлопців прагнуть побачити і переконатись на власному досвіді, що вся зброя справжня та в робочому стані. Таким виявився і Євген. - На початку служби було незвично, адже довелось перебудовувати увесь розпорядок дня, вчити устав, звикати до суворої дисципліни. Втім, швидко освоївся, і сірі будні стали веселішими, навіть невибаглива солдатська їжа смакувала непогано, та й восьмигодинного сну було цілком достатньо. Подобалось вивчати будову мінометів ракетних та протитанкових установок. Служба минала дуже швидко за навчанням всім премудростям воєнного мистецтва. Через деякий час мене призначили командиром топогеодезичного відділення. Став наводчиком реактивної системи залпового вогню «Град». Та яке було моє здивування, коли так далеко від дому я дізнався, що зі мною несуть службу земляки: Юрій Вовк зі Смородщини та Сергій Гордієнко з Кочубеївки! Після закінчення теоретичного навчання мене перевели у військову частину поблизу Білої Церкви. Там я й перебував до демобілізації. Солдатське життя било ключем. З товаришами по службі ходив в наряди, тобто добу почергово охороняв територію та склади з боєприпасами. Незабаром мені присвоїли звання молодшого сержанта, а згодом за відмінне несення служби - сержанта. Що мені найбільше сподобалось, так це воєнні навчання, де я виконував роль зв`язкового із самохідною гаубицею 2С3. Правда, упродовж року жодного разу не був у звільненні – не виходив за межі частини. Тому з нетерпінням чекав дня демобілізації. Коли він, нарешті, настав, повертався додому з радістю, грошовою винагородою та грамотою за самовіддану службу. Мене часто запитують, чи не жалкую, що пішов в армію. Скажу коротко: не жалкував жодного дня. А нам же лишається побажати усім, хто був причетний до служби в артилерійських військах, перемог у непростому сьогоденні, миру й злагоди в родинах. А тим, хто нині перебуває у лавах Збройних Сил України, - успіхів у нелегкій, але благородній справі захисту Вітчизни. Оксана Мірошниченко.