Каталог статей

Дружина Зінаїда Никифорівна з гордістю демонструвала добротний, непідвладний часу комод, стіл-парту, яка колись була у нагоді дітям-школярам, тапчан, на котрому зручно перепочити. Пригадала й диван, який уже відслужив своє, восьмигранний стіл на дванадцять персон, що знаходиться у родичів. На просторому ґанку, огородженому художньо виготовленим парканчиком, на лавочці можна присісти у літню спеку та зимову негоду. Сама ж хата теж власноруч збудована господарем з білої цегли, оббита зсередини дошками та заштукатурена, тому у приміщенні комфортно: взимку тепло, а влітку прохолодно. Не гірші помешкання у синів Токалів, також збудовані з батьківською допомогою, бо з трудолюбивого филенківського роду вийшов Олексій Федорович. Тоді родини були багатодітними. Сім’я Токалів нараховувала п’ятьох дітей, а у батьків дружини було дев’ятеро хлопчиків та дівчаток. Разом ходили до школи, спільно переживали жахливі воєнні роки. - Коли попідростали, почали створювати свої сім’ї, а оскільки житла ще не було, то оселялись у батьківській хаті, - пригадує Зінаїда Никифорівна. – Так і жило нас п’ятнадцять душ, як у рукавичці, аж поки не побудувались. Ми, як одружились з Олексієм, то також були у тому дружньому гурті, а згодом переїхали до Чутового та звели свій дім. Здобувши професію столяра-будівельника, О.Токало пішов на роботу до Чутівського промкомбінату, де й працював до пенсії. За високі виробничі показники майстра деревообробного цеху неодноразово відзначали нагородами. Не відставала від умілого чоловіка і Зінаїда Никифорівна, котра крокує з ним по життю понад півстоліття. За довготривалу добросовісну працю санітаркою у районній ветлікарні та на честь 55-річного ювілею Зінаїду Никифорівну відзначили грамотою. У їхньому сімейному гніздечку не було місця пиятиці, злим чварам. Тож сини Олексій та Анатолій навчилися цінувати батьків, а згодом і дружин: Тетяну та Оксану, котрі подарували їм теж по два синочки. Так у родині Токалів з’явилися ще один Олексій (уже третій) та Богдан, Максим та Павло. Пишаються рідні своїм Богданом, який закінчив медучилище і працює в реанімаційному відділенні Чутівської ЦРЛ. Двічі рятував бабусю, коли їй було дуже зле. Сьогодні ж сивочолі голубочки живуть для онуків. У клопотах, роботі нечутно промайнули найкращі роки ясноокої щебетушки Зіночки. Ще замолоду захоплювалася вишивкою. Стіжок до стіжка - так і півночі минало. З-під її вправних рук з’являлося чимало рушників, наволочок, простирадл. А за допомогою ниток і гачка виготовила чудові фіранки, скатертини, серветки. Зараз увесь сервант встелений різнобарвними мережками, на кожній з яких розміщені світлини. Не можна відірвати очей від картин, вишитих хрестиком, що прикрашають оселю: ось дівчинка з оленем, ось чаша для причастя, а ось - троянди. Тепер у господині менше часу на це захоплення, адже потрібно справлятися з домашнім господарством. А роки уже не ті - перевалило за сімдесят п’ять. Велика теплиця, яку допомагають утримувати син з онуком, вимагає чимало часу. Але ж і своїми помідорами смакують уже на початку червня. Дружно доглядає родина і корівку, бо літнім людям без допомоги аж ніяк не заготовити корм на зиму. - Діти вчилися, ми лічилися, - жартівливо примовляє Зінаїда Никифорівна, з легкою ностальгією пригадуючи минулі радянські часи, роки молодості та зрілості. - Ще на початку дев’яностих, як тільки пішла на пенсію і як тільки розвалився Союз, так і з’явилася худобина, бо не забула маминих слів: «Добра штука вівці та корова: і кожух, і свита, і губа сита!» Не встигло зійти сонце, а вправна господиня о четвертій ранку уже на ногах. Адже привчена до праці, яка є надійним джерелом їхнього добробуту. «Звикай до господарства змолоду, то не будеш знати на старість голоду», - за цією народною мудрістю живе майстровита родина Токалів та передає її своїм нащадкам.