Олександр Литовченко ковальською справою зацікавився вісім років тому. Варто зазначити, що навіть зовнішність чоловіка повністю відповідає його нинішній професії: дужий, суворий, небагатослівний. «Необхідно було замінити ворота, але хотілось чогось незвичайного, - говорить чоловік. - Так і почав опановувати нове ремесло». На Чутівщині О.Литовченка знають майже всі. Адже безліч дворів прикрашають його витвори. Тож спочатку я й повірити не могла, що Олександр Володимирович, як у народі кажуть, «самоучка». Довгий час не мав стосунку до ковальської справи. Лише іноді взимку допомагав у колгоспній кузні. «Ковалем тоді був Семен Данилович Клименко. Працював з ним і молотобоєць. Виготовляли запчастини, спорядження для ферм, а нас інколи просили допомагати». Олександр Володимирович був механізатором у колгоспі ім. Леніна. А коли колективних господарств не стало, прийшов час шукати собі іншу роботу. Почав пробувати себе в аграрній галузі – деякий час фермерував. Та, зрештою, життя розставило все по місцях, - і тепер кузня О.Литовченка зареєстрована як приватне підприємство з виготовлення металевих виробів. До речі, кузня – це як окреме царство зі своїми правилами та вимогами. «Перш ніж почати серйозно займатися ковальством, я зібрав і вивчив безліч літератури, з якої тепер бібліотеку можна скласти, - розповів Олександр Володимирович. – Метал закуповую на металобазі в Полтаві. Щоб виріб був міцним і надійним та мав естетичний вигляд, необхідно використовувати лише нову сировину. Дещо складно було укомплектувати кузню усіма необхідними знаряддями. Збирав їх по колишніх колгоспних кузнях, багато форм для елементів декору зробив власноруч». Нині для О.Литовченка у його ремеслі немає нічого неможливого. Він може виготовити і ворота, і лавки, і стільці, і віконні решітки, і полиці, і підставки для квітів, і підсвічники, і будь-які сувеніри. Ганок будинку теж прикрашений металевою решіткою з виноградною лозою, яка плавно переходить у сходи на горище. Чимало металевих прикрас і у будинку. Горщики з квітами гармонійно розташовані на вишуканих підставках, камін оздоблений акуратною решіткою. До речі, квіти – це захоплення дружини О.Литовченка, Валентини Миколаївни. Ремесло Олександра Володимировича поступово опановує і його син Борис. «Татові допомагаю уже два роки, навчився чимало, - розповів Б.Литовченко. - Для себе власноруч зробив спортивний куточок: тут розташував лаву для занять зі штангою, є і й інші тренажери». Коваль люб’язно дозволив поспостерігати й за самим робочим процесом. Зачаровує перетворення твердого холодного металу, розігрітого згодом у горні, на ніжні квіти, тоненькі листочки та в’юнкі пагони, і ніби оживає метал у вправних, дужих руках майстра. Осінньої пори дерева втрачають свою красу, скидаючи листя. А виноград на воротах постійно радує око тендітними сплетіннями. Незабаром у небі пролунає пісня перелітних птахів, а над подвір’ям Литовченків вона поєднається із дзвінкою мелодією молота й металу. І посміхнеться перехожий: «О, знову хтось собі таку красу додому замовив!» Головне, щоб ковалеві сил і наснаги вистачило, бо хоч і почесне ремесло, та нелегке.
Дар'я ГУСТІЛІНА.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS