Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
символ року
Микола Валентинович з дитинства любить цих працьовитих тварин. Змалку він мав чудову можливість спостерігати за поведінкою колгоспних коней, адже конюшня була тоді чимала. Неодноразово він зазнавав і травм, їздячи верхи. Якось під час падіння навіть руку зламав. Але не став боятись цих тварин, навпаки - хотів ще краще їх пізнати, аби, так би мовити, спілкування приносило користь обом. Свого першого коня, якого величали Буяном, він придбав у рідного дядька. З теплом згадує і другого буланого по кличці Граніт. Нині ж у затишному хліві живе Монгол, який став вірним товаришем Миколі Валентиновичу 13 років тому. М.Сердешний зауважив, що характер у Монгола не мед. Попервах бувало, коли йому щось не подобалось, тож поводився неспокійно, демонструючи непростий норов. Але господар завжди пробачав йому невеликі гріхи, адже вірив, що кінь усе пам’ятає, і на хороше ставлення, врешті-решт, відповість добром. До того ж, роки беруть своє, і на старість уже не так хочеться гарцювати, як колись. Та Монгол, як і раніше, сильний і працьовитий. Коли хазяїн вивів його на вулицю фотографуватись, постійно бив могутнім копитом і вдивлявся в далечінь. «От би гайнути!», - немов промовляли його очі. Микола Валентинович розповів: «Кінь в обійсті – це справжній господар. Він за сезон і для себе надбає, і для всієї худоби, що є в дворі. З ним ми і сіємо, і перевозимо усе, що потрібно. А багато їсть тварина тільки в сезон важких робіт. Зараз задовольняється сіном та невеликою кількістю соковитих і концентрованих кормів. Натомість він завжди виручить господаря: коли б куди не зібрався, запряг коня, та й поїхав. І бензину не треба. Кінь у дворі ще й до праці завжди спонукає». Микола Валентинович з сумом зазначив, що деякі горе-хазяїни іноді відверто знущаються зі своїх коней, б’ють їх, перевантажують роботою, погано годують. «Чомусь думають, що як тварина сильна, то вона все витримає, - обурюється М.Сердешний. - Але навіть найсильніші потребують відпочинку, нормальних умов, хорошої годівлі. А Микола Валентинович любить Монгола, як вірного друга й надійного помічника. Ще торік він утримував три корови, але навіть тоді вранці перш за все навідувався до коня. Онуки теж люблять Монгола, подобається їм кататись на возі, хоч і не часто дідусь може вмовити їх вийти погуляти. «Зараз діти з-за комп’ютерів не встають», - махнув рукою. Колись Монгол жив на фермі, був навіть племінним жеребцем. Однак, ті часи давно минули. Зараз конячка спокійно пережовує запашне сіно, слухаючи завивання вітру знадвору. І згадує широкий вигін, смарагдові луки й безкрає блакитне небо. Нічого, ще прийде весна!
Джерело: http://сільські новини, чутове |
| Категорія: Новини | Додав: редакция (10.01.2014)
|
| Переглядів: 404
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS