Молоде подружжя Юрія і Любові Смалюг з Чутового виховує п’ятьох донечок і одного синочка. Найстарша Світланка четвертого березня святкує свій день народження разом з молодшим на рік братиком. Подарунки підбирають одинакові, бо вони, як кажуть, не розлий вода. Давид іде до першого класу цього року. Відвідував дитсадок, де вихователька Наталія Вікторівна Діяк добре підготувала його до школи. Світланка також допомагає братику в цьому, бо улюблена вчителька Людмила Миколаївна Новак заронила в дитяче серденько іскорку любові до цієї професії, тож першокласниця займається «вчительською практикою». У неї є і справжня дошка, зроблена татусем, і слухняні учні – п’ятирічна Юля, Альона, якій незабаром виповниться чотири, Аня двох з половиною років. Тільки Олеся в її школу не хоче ходити, але вона має на це право, бо їй лише чотири місяці від народження. Світланка також підсобляє мамі по догляду за дітьми. Як треба, то насварить пустунів, перевірить, чи всі поскладали одяг, або замісить тісто для піци. Лише вона має право брати на руки немовля. До речі, я помітила, як кожна дитинка хотіла пригорнути до себе цю живу іграшку, тому мама, бережно тримаючи її в своїх руках, дозволяла їм це зробити. У будинку панує злагода і порядок. Підтвердженням тому є навіть і той факт, що моє взуття, поспіхом залишене на вулиці під дверима, було охайно прибране на поличку. Простора оселя з кондиціонером, чотирма кімнатами, кухнею та коридором, умебльованими по-сучасному, цілком задовольняє потреби сім’ї. Старші діти сплять на дворівневому ліжку, що змайстрував із соснового дерева батько сімейства. У двох інших спальнях також витвори рук вмілого господаря. У кожній кімнаті є нічні ліхтарики, а відкриті до батьківської спальні двері дозволяють за потреби підійти малечі до дорослих. Розпочинається день у цім помешканні з молитви («Отче наш» знають напам’ять усі, крім найменшенької), бо господарі не мислять свого життя без Бога, Його підтримки і захисту. - Ми живемо з надією на Бога на Його милість, любов, вічне життя, в цьому наше блаженство. Ми знаємо, що Бог любить усіх та хоче допомогти кожному, тому й надіємося на Нього. Як діти довіряють нам, так і ми довіряємо Отцеві Небесному. Наші діти з нами і при нас! – підкреслили якось багатозначно батьки і я, не зовсім зрозумівши, попросила, щоб вони роз’яснили, що вони мають на увазі. - Багато людей, не звикши покладатися на Бога, вибиваються з сил, аби вижити, тому й побоюються народжувати дітей. Ми ж у всьому здаємося на милість Господа, тому й живемо за Його словом : «Нагорода від Бога плід черева твого», і появу ще одного нашого потомка сприймаємо, як велике благословіння, усім серцем радіємо. А вже як прохарчувати і виховати своїх чад не переживаємо, бо знаємо, що Той, Хто турбується про нас і дав нам життя, дарував дітей, дасть усе можливе, щоб поставити їх на ноги. Звичайно, не сидимо, склавши руки, а знаходимо засоби для прожиття, бо знаємо що будь-яка робота – це прибуток. Дружина займається дітьми, а я працюю, як тільки є така можливість. Нещодавно перед тим, як стати на облік у центр зайнятості, трудився у дитсадку «Веселка»; виконую різні ремонтні і будівельні роботи, раніше виготовляв та продавав меблі, а зараз утримую свою пасіку. Словом, ми щасливі з Богом, бо Він нагородив нас такими прекрасними дітьми і намагаємося ще з пуп’янку прищепити їм доброту, бо в цьому сенс нашого буття. А ще, розуміючи, що найкращий метод у вихованні - це особистий приклад, намагаємося своїми словами та поведінкою передати найкращі якості дітям. Адже добре усвідомлюємо: що закладемо в маленьку душу, те й проросте в дорослій людині. Бути матір’ю – це покликання жінки. Воно нелегке, проте почесне. Але шість разів виконати цю високу місію особливо почесно. Такі жінки гідні захоплення. Не меншої шани заслуговують і батьки, які розділяють з дружинами цю ношу, підставляючи мужнє плече і направляючи свій сімейний корабель до тихої гавані.
Оксана МІРОШНИЧЕНКО.
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS