Шкода лишень, що потрапила Чутівщина на телебачення не через якусь хоч і надзвичайну, але позитивну подію. Приміром, з приводу іпотерапії для дітей-інвалідів на кінноспортивному комплексі чи археологічних розкопок у Сторожовому. Та дивуватися, мабуть, тут нічому. Адже сучасне телебачення піднімає рейтинг головним чином за рахунок саме негативу. Така собі «преса катастроф», коли здебільшого дійсність відображається у негативному світлі. Погодьтеся, після перегляду окремих випусків теленовин, як кажуть, волосся дибки стає. Але саме це й привертає нашу увагу. Недарма ж вистачає у нас любителів «кіно жахів». Тож і шукають сенсації. А як не виходить, то можуть і створити її, не намагаючись достеменно розібратися у ситуації. Головне - щоб у глядача дух перехопило. Проблема ж у Черняківській сільській раді з кладовищем властива чи не кожному українському селу. Адже так споконвіку повелося, що кладовища розміщували неподалік від населеного пункту. І померлих недалеко нести було, та й навідуватися до рідних, які відійшли у інший світ, можна все ж таки частіше, коли вони неподалік лежать. До речі, у багатьох сільських обійстях є могили рідних чи солдат - під час голодомору і війни не завжди вдавалося поховати людей у відведеному для цього місці. Та як би там не було, а зрозуміти жінку з Кочубеївки, яка викликала собі у поміч столичних журналістів, можна. Адже її обійстя знаходиться поруч із кладовищем. Сусідство, м’яко кажучи, не дуже приємне. А тут ще і сільський голова запланував розширити та упорядкувати цвинтар. Для цього придбали і почали встановлювати європаркан. Та ще й на земельній ділянці, яку ця жінка використовувала під город. Згодом, коли справа набула розголосу, з’ясували, що цей наділ належить до земель запасу сільської ради, і його від початку планували використовувати саме для розширення кладовища. Черняківський сільський голова Микола Штанько розповів, що відповідно до рішення місцевого органу самоврядування землю віддали місцевій школі у тимчасове користування. А так як на той час навчальному закладу не до снаги було обробити таку кількість землі, то частину її розібрали селяни, аби ділянка не заростала бур’яном. Тепер же, зі слів Миколи Миколайовича, на сесії сільської ради вирішили виготовити відповідну технічну документацію і передати цю землю в оренду школі. Намагатимуться знайти й інше місце для кладовища. «Це ж справа нелегка, - бідкається сільський голова. - Бо землі запасу ради давно уже розподілені. Тож знайти вільну ділянку складно». Як варіант - розглядали перенесення цвинтаря до лісонасаджень при в’їзді до Чутового з боку Артемівки. Безперечно, багатьох жителів Кочубеївки такий вихід із ситуації обурив. Про це свідчить і сходка, що згодом відбулася у селі, яку зумовила смерть літньої жінки. Її донька зі сльозами на очах просила дозволу поховати матір на кладовищі поблизу села. Зрозуміле і бажання окремих стареньких, які хочуть, щоб після смерті їх поховали поруч з рідними. Пенсіонерка з Кочубеївки Н.Ульянець розповіла: «Та тут у нас кладовище споконвіку було. Якщо його перенесуть, то доведеться далеко добиратися. А не в усіх же є транспорт. А як замете взимку?» Надійшов і до редакції лист від кочубеївців, які дякують сільському голові за те, що обгородив цвинтар, та висловлюють свою думку з приводу конфлікту, називаючи його «сільською війною». Взагалі, на території цієї ради знаходяться сім кладовищ. Секретар Черняківської сільської ради Алла Головіна розповіла, що на усіх намагаються підтримувати порядок. У цьому значна заслуга громадян, направлених з районного центру зайнятості. Вони не лише скошують бур’ян, лагодять паркан, прибирають сміття, а й упорядковують покинуті могили. «Кладовище у Кочубеївці ми планували розширити, обгородити, на його території з боку села посадити деревця, встановити столи і лавки, облаштувати місце для поминання», - поділилася нездійсненними уже задумами Алла Іванівна. Тож, як казав один відомий політик: «Хотіли як краще, а вийшло як завжди». Я ж, спостерігаючи за перипетіями цієї справи, пригадала виступ колишнього редактора Івана Михайліченка на ювілеї «Сільських новин», який радив нам, журналістам районки, друкувати побільше критичних матеріалів. З цим зауваженням можна б і погодитися, якби ж тільки й на критику у районних ЗМІ так оперативно реагували! Приміром, скільки було публікацій щодо встановлення світлофора у центрі селища – жодної реакції. Нині ж, коли навіть розмітки на автошляху немає, пішохідний перехід стає вдвічі небезпечний. Можливо і тут потрібне «ТСН». Нам же лишається тільки позаздрити столичним журналістам та сподіватися, що наступного разу новини з Чутівщини у хвилинному ролику всеукраїнського телеканалу будуть позитивними.
Оксана Черкас.
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS