Без минулого немає майбутнього. Ця істина відома змалку кожному з нас. Лише шануючи славну історію рідного краю зможемо будувати майбуття. А гідних для наслідування прикладів у нас чимало. Гадаю, досить символічно, що саме у рік, коли Чутове відзначає своє 270-річчя, побачила світ книга про людину, яка чи не найбільше зробила для його розквіту. Напевно, рівного у прагненні поліпшити життя своїх земляків голові колгоспу ім. Леніна Івану Ропавці керівника не було. Скажете, часи були інші… Можливо. Але, мабуть, суть у тому, що Іван Васильович з тієї когорти сподвижників, які жили за принципом: «Роби людям добро. Рано чи пізно вони його оцінять».
«Яскраві, чисті самородки земля народжує не часто», - такими поетичними рядками відкриває повість «Син калинового краю» про свого сучасника - славного голову колгоспу, Героя Соціалістичної Праці, кавалера трьох орденів Леніна І.Ропавку - науковий співробітник районного народного краєзнавчого музею Андрій Шуть. Ідею створення книги Андрій Андрійович виношував давно, адже був твердо переконаний, що ця колосальна людина заслуговує на добрі слова пошани. І ось минулого року свій рукопис він продемонстрував сину І.Ропавки, Олександру Івановичу. Той зацікавився, знайшов видавництво у Харкові і профінансував друк. А наприкінці березня вдячний автор уже тримав у руках примірник книжечки із яскравою обкладинкою. Якісні друк та папір, численні фото з сімейного архіву надали виданню привабливого і солідного вигляду, а віршовані рядки, якими автор розпочинає кожен розділ, - художньо-ліричного забарвлення. Презентацію книги працівники культури приурочили до 14 вересня, бо саме цього дня 20 років тому закінчилося земне життя І.Ропавки. Тож захід директор районного народного краєзнавчого музею Галина Бафталовська відкрила хвилиною мовчання, під час якої присутні вшанували пам'ять Івана Васильовича. Презентація проходила 16 вересня у хоровому класі районного Будинку культури, який прикрасили рушниками, квітами, калиною. Варто відзначити, що організатори заздалегідь і ґрунтовно підготувалися, продумали кожну деталь. Учасники заходу поринули у спогади, переглядаючи фотовиставку «Життя іде, минає, а слава живе». Особливого настрою додавала музика. Змістовною була і експозиція бібліотечних працівників «Чутівщина талантами багата». На презентацію запросили, окрім керівників району, жителів селища, які добре знали Івана Васильовича, трудилися чи жили поруч. Тож прибули його соратники: Заслужений працівник сільського господарства Микола Білоус, заступник славетного голови, нині депутат районної ради Анатолій Котко, а також працівники колгоспу-мільйонера Валерій Турін та Софія Кравченко, послідовник І.Ропавки у розвитку конярства директор КСК «Тракен» Олександр Алексєєв з дружиною, Чутівський селищний голова Микола Корольов, голова районної ветеранської організації Петро Павленко та інші небайдужі односельці. Г.Бафталовська повідомила, що через хворобу не зміг приїхати спонсор видання книги О.Ропавка. Утім, він передавав щирі вітання автору і землякам. Взагалі захід пройшов у теплій, дружній атмосфері. Улюблені пісні І.Ропавки лунали у виконанні сестер Любові Тіцької та Алли Мозгової. З ностальгією переглянули присутні фільм про святкування торік у краєзнавчому музеї 85-річчя І.Ропавки. Своїми спогадами про Івана Васильовича ділилися начальник відділу культури та туризму РДА Олександр Цимбалюк, сусідка І.Ропавки Галина Холоша, працівник культури і улюблена наша співачка Л.Тіцька. Про плани щодо розвитку туризму та кінного спорту розповів О.Алексєєв. А.Шуть – член Полтавської спілки літераторів та Чутівської спілки письменників, тож на презентацію його книги прибули і колеги по перу. Від їхнього імені щиро вітав Андрія Андрійовича секретар спілки Сергій Лисенко. Невеличкий, але палкий відгук про повість підготувала провідний бібліограф ЦРБ Ніна Кабаєва. І кожен з виступаючих висловлював щиру вдячність за літературну та дослідницьку працю винуватцю цього дійства. Натомість А.Шуть у авторському слові розповів, що у написанні книги неоціненну допомогу надали дружина І.Ропавки Софія Василівна, його сини Валерій та Олександр. Використав він у книзі і спогади земляків, власні спостереження та враження від спілкування з Іваном Васильовичем. Відмітив Андрій Андрійович також сприяння у підготовці рукопису до видання консультантів: О.Цимбалюка, Галини та Юрія Бафталовських. Автор підкреслив, що намагався викласти основні моменти життя І.Ропавки, висвітлити усі ті неймовірні випробування, які випали на долю сільського хлопця: сирітство, голодне і холодне дитинство, воєнне лихоліття, підірване службою в армії здоров’я. Особливого колориту розповіді додають художні відступи. Ось як описує А.Шуть появу на світ героя: «Теплого липня 1927 року Даша народила хлопчика. Надовго закарбувалося у її пам’яті те чотирнадцяте число, тривожна, але радісна субота. Через два місяці немовля охрестили у чутівському православному храмі Олександра Невського. Під час хрещення несвідоме дитя міцно стисло у кулачку бороду священика. «О, який ти прудкий, виростеш – багато чого досягнеш», - усміхнувся в бороду священик. Ці випадкові слова стали пророчими». Аби вижити у непривітному до сироти світі, хлопцю довелося змалку заробляти трудодні у місцевому колгоспі: «У червні обробляв ручним плугом городину, у липні возив воду діжкою полільникам та жниварям, у серпні – зерно безтаркою на тік». Чимало уваги приділив автор і формуванню рис характеру, становленню героя. Особливе місце у житті хлопчика мали його дідусь Максим, дядько, голова місцевого колгоспу Андрій Салій, уся рідна українська земля, прогріта сонцем та оповита легким туманом, з якого виростають тополі та козацькі могили. А любов до коней зародилася у душі підлітка під час відвідин агробази, директор якої Іван Калюжний навчав хлопців верховій їзді. Невблаганна війна вогняним вихором увірвалася у юність хлопця. Яскраво описує А.Шуть життя чутівців під час окупації, звірства фашистів та згарища, які вони лишили по собі. Юнака, як і багатьох його однолітків, забрали до армії. Служив він у танковому полку, займався ремонтом цих грізних машин. «Доводилося часто лежати під танком на мерзлій землі… Згодом занедужав, та так, що навіть ходити не зміг. А вже біль був у спині нестерпний… Потрапив до військового госпіталю. Через кілька місяців молодого солдата комісували. Як вирок – інвалід Радянської Армії другої групи». Перші кроки у самостійне життя були нелегкими. Всього було вдосталь: і прикрощів, і радісних хвилин. Робота у відділенні Держбанку, заготконторі, райвідділі МВС, членство у КПРС, одруження, зведення будинку, народження синів - усі ці події автор подає у розрізі часу. Тож читач отримує повну уяву про епоху, у якій жив герой. Зокрема, А.Шуть наводить декілька прикметних для того часу фактів з життя І.Ропавки. Так, у 1953 році Івана Васильовича обрали головою виконкому Чутівської сільської ради. Тож задумав він будівництво нового приміщення для сільської ради замість невеличкої хатинки, у якій та розташовувалася. А так як коштів було мало, то зводили його толокою. Люди працювали не за плату, а на прохання голови сільської ради. І ось у 1955 році з’явилася простора й світла будівля. Але, як у нас ведеться, вистачало і заздрісників. У Полтаву полетіла анонімка: «Перевірте, мов, там не все гаразд. Порушення фінансові є». Часи були суворі, довелося перед прокурором звітувати, ледве до суду справа не дійшла. А приміщення і донині служить чутівцям. Сьогодні там знаходиться дитяча музична школа, якій, до речі, уже затісно у цій будівлі. Водночас, у селищі пустує інша велична споруда, яку зводив Іван Васильович для нащадків - адмінбудинок у комплексі з центром для відпочинку та дозвілля. Приміщення оздоблене цінними облицювальними матеріалами: мармуром, гранітом, рожевим туфом. Глядацька зала на 350 місць, вишуканий інтер’єр і обрядової зали. Мабуть, вистачило б місця і для музею, і для музичної школи, та й розписувати молодят було б де. Проте це вже інша тема. А Іван Васильович не втратив віри у людей. Лишень, навчений гірким досвідом, будуючи власне нове житло на місці малесенької післявоєнної хатини, ретельно збирав усі квитанції та накладні на будівельні матеріали у папку, яку згодом подав здивованому працівникові прокуратури, що зажадав від нього пояснення, реагуючи на численні анонімки недоброзичливців. Кажуть, що людина повинна мати отой незримий душевний стрижень, що тільки й тримає її на білому світі. Формується він у юні літа, визначаючи долю. Така людина знає свою справу, знає для чого живе. Залишає помітний слід на землі. У дитинстві І.Ропавка мріяв бути головою колгоспу, полегшити життя матері і односельцям. І А.Шуть крок за кроком у своїй повісті змальовує його рух вперед «по сходинках до вершин визнання і слави». Реалізовуючи свої плани і задуми, Іван Васильович повторював слова С.Корольова: «Хто хоче робити – шукає засоби, хто не хоче – причини». Він уміло вів «колгоспний корабель через усі бурі і рифи». І слава про трудові здобутки механізаторів та комбайнерів гриміла далеко за межами Полтавщини. А ще Іван Васильович вважав, що односельці мають жити не в гірших умовах, ніж люди у містах. Саме з його ініціативи розпочалася газифікація Чутового, встановлення нинішніх пам’ятників, з’явилися і виставковий павільйон, сучасний спортивно-оздоровчий комплекс, дитсадок "Світанок” та ін. До того ж усе будувалось добротно, з рохмахом. Погодьтеся, що і нині не кожна дитина у місті відвідує комфортабельний дитсадок з басейном і теплицею на даху. А чого лише варте втілення грандіозної мрії І.Ропавки - будівництво неповторного кінноспортивного комплексу, який би мав гриміти на увесь Союз. А стільки лишилося «вимріяного, а не зробленого»! Та невмолима хвороба забрала дорогі дні життя і діяльності. А.Шуть змалював образ керівника, який мав усі найкращі людські якості: розум, кмітливість, порядність, душевність і внутрішню красу, уміння вести за собою людей, надихати на звитяжну працю і віддячувати добром за неї. І ми бачимо доброзичливу людину зі щирою посмішкою, безмежно закохану у рідний край. Тож недаремно розповідь про Івана Васильовича відкриває заплановану А.Шутем серію видань «Видатні люди Чутівщини». Під час її презентації автор розповів, що наступною буде книга «Політ горлиці» про уродженку Чутового, відому артистку Клару Лучко. Рукопис, зі слів А.Шутя, уже здали до друку. «Нині я почав працювати над третьою книгою цієї серії «Зірки в тумані» про М.Башкирцеву та П.Ріттера, - розповів Андрій Андрійович. – Це дійсно зірки, але вони приховані минулим, немов туманом забуття». Нам же лишається побажати автору здоров’я, цікавих історичних знахідок, наснаги і успіху у його нелегкій, але важливій творчій справі - увіковічненні наших славних земляків.
Оксана ЧЕРКАС.
Джерело: http://Чутово, сільські новини |
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS
