Каталог статей

Павло Ріттер - основоположник української національної індології, всесвітньо відомий сходознавець - народився у Чутовому. Утім знає про це обмежена кількість чутівців. А пишатися таки є чим. Коли ім’я іншої славетної землячки М.Башкирцевої постійно на устах уже впродовж десятка років, існує музей і свято, а ми ще й змагаємося з Диканькою за право називатися малою батьківщиною цієї талановитої жінки, то у біографічних довідках П.Ріттера чітко вказане місце народження – Чутове. Та й з історичних джерел достеменно відомо, що дитинство Павла Ріттера пройшло саме у нашому селищі. І повернути це ім’я із небуття для нащадків першочергове завдання. Втілити його у життя намагаються працівники районного народного краєзнавчого музею не один рік, збираючи відомості про цю відому людину по крихтах. Адже час невблаганний і віддаляє від нас події тих років усе далі й далі. А цього року, врешті, відбулася знаменна для селища подія – науково-практична конференція з нагоди 140-річчя від дня народження Павла Ріттера. Захід пройшов у актовому залі районного Будинку дитячої та юнацької творчості за сприяння відділу культури РДА, Полтавського міського центру українсько-індійської дружби «Шанті» та районного народного краєзнавчого музею. Приміщення оформили відповідно до тематики дійства: плакати, інформаційні матеріали з індології, емблема центру «Шанті», зображення павича, предмети декоративно-прикладного мистецтва Індії. Особливого забарвлення додавали творчій зустрічі колоритні виступи танцівниць центру у яскравому національному одязі. Класичні індійські танці переносили глядачів у неповторний світ казки і краси. І саме Павлу Ріттеру зобов’язані українці можливістю доторкнутися до цієї прадавньої культури світу, адже він перекладав українською мовою безцінні скарби давньоіндійського епосу, відомих індійських поетів. Народився ж Павло Григорович, як розповіла завідуюча районним народним краєзнавчим музеєм Г.Бафталовська, 17 квітня (п’ятого за старим стилем) 1872 року в родині керуючого чутівськими маєтками великого землевласника князя Кочубея, пізніше – П.Дурново. І майже десять років хлопчик прожив у Чутовому. Про часи його дитинства розповів науковий співробітник краєзнавчого музею А.Шуть. Зокрема, він зазначив, що дід вченого, німець за походженням Карл Ріттер, переїхав на Чутівщину з родиною у 1853 році, згодом він прийняв християнську віру та ім’я Микола. Відзначався чоловік добрим ставленням до кріпаків, тому згодом не мав конфліктів із селянами. Його ж син Григорій одружився на корінній чутівці, і у молодого подружжя з’явився син Павло. У 1880-му році після смерті діда хлопчик разом з батьками переїздить до Полтави, де навчається у міській чоловічій гімназії. Детальніше з біографією всесвітньо відомого вченого ознайомила президент центру «Шанті» С.Грицай, яка уже багато років вивчає творчу спадщину П.Ріттера і намагається ліквідувати «білі плями» на сторінках його життя. Світлана Михайлівна підкреслила, що робити це досить складно, адже, незважаючи на величезний внесок П.Ріттера у сходознавство, в історіографії СРСР були майже відсутні відомості про його життя та діяльність; літератури про репресованого вченого немає у бібліотеках Москви, Києва, Харкова, Полтави. Відсутні навіть рубрики про нього. А постать ця дійсно неординарна. С.Грицай зазначила: «П.Ріттер - унікальна, видатна, багатогранна особистість, людина великого таланту і трагічної долі». Після закінчення Полтавського ліцею із «золотою» медаллю Павло Григорович вступив до Харківського університету, де вивчав санскрит, порівняльне мовознавство, італійську, історію західних літератур. Згодом удосконалював знання у І.Шмідта, Гельзієра та Зича у Берліні. Педагогічну діяльність у Харківському університеті П.Ріттер розпочав у 1897 році викладачем італійської мови. З 1905-го очолював кафедру порівняльного мовознавства і створив відділення індо-іранських мов. Заняття мали вільний характер, проходили у вченого вдома, серед скарбів світової літератури. П.Ріттер вів заняття з санскриту, італійської та іспанської мов. «Це був «класичний» професор з борідкою, оптимістична, весела людина з доброзичливим поглядом з-під пенсне, - розповіла С.Грицай, - У пам’яті тих, хто його знав, «сохранился образ учёного, предельно скромного, совершенно непрактичного человека, «бессоновской» души, неутомимого искателя истины». У 1908-му Павло Григорович очолив редакцію газети «Утро». Діяльність його не обмежувалась викладацькою, науковою, перекладацькою роботою, музичними виступами. Він став директором курсів східних мов. Та невмолимі жорна сталінських репресій не оминули вченого: 15 січня 1938 року його звинуватили у шпигунстві на користь Німеччини, Польщі, Італії, Туреччини. Слідство інкримінувало йому створення контрреволюційної, фашистської, шпигунської організації. І його змусили зізнатися у цьому. Майже сліпий учений невірною рукою писав в НКВД: «Я был завербован. Сознавая всю глубину своей вины, я - глубокий старик на 66-ом году своей жизни, глубоко сожалея... прошу вызвать меня для дачи показаний, ...скажу правду, ...не утаивая». Нині відомо, якими методами слідчі добивались таких зізнань. А тоді - зустрічі Ріттера з консулами, обмін книгами, видання грецькою – визнали шпигунською діяльністю. До того ж, проти нього свідчили і його колеги. Далі події розвивалися у такій послідовності: після закінчення справи ухвалили рішення піддати П.Ріттера психіатричній судовій експертизі; 7 березня 1939 року він поступив у судове відділення всеукраїнського психоневрологічного інституту у Харкові, а 17 квітня вчений помер. С.Грицай підкреслила, що 17 квітня стало знаковим і фатальним для ученого: народився, був заарештований, помер і реабілітований - 17 квітня. П.Ріттер зробив значний творчий внесок у розвиток вітчизняної індології: наукові праці, переклади, дослідження, статті, посібники, нариси, педагогічна, організаційно-наукова, редакційно-видавницька діяльність. Недарма його називають «батьком української індології». Втім біографія і творчий спадок – цілина для фахівців, що прийшли на зміну П.Ріттеру. С.Грицай висловила сподівання, що хтось із його земляків зацікавиться постаттю вченого і в районі створять товариство шанувальників П.Ріттера. Також вона запросила чутівців виступити з доповіддю про Павла Григоровича на Всеукраїнській науковій конференції з нагоди 20-річчя встановлення дипломатичних відносин Індії і України, яка відбудеться наприкінці січня. Світлана Михайлівна також урочисто передала матеріали про видатного земляка до районного народного краєзнавчого музею, а до методкабінету відділу освіти РДА - про центр україно-індійської дружби. Начальник відділу культури РДА О.Цимбалюк, у свою чергу, вручив квіти і грамоту С.Грицай та щиро подякував їй за змістовну доповідь та подвижницьку працю у відновленні імені великого вченого, нашого земляка. Висловив він і сподівання, що з часом у селищі з’явиться меморіальна пам’ятка про П.Ріттера. Чутівщина – мальовничий куточок України, багатий пишною природою і талановитими людьми. Минулого ж літа спека випалила усю чарівність нашого краю, перетворюючи його на суху, пожовклу місцину. Те ж саме робить з його історією і забуття, перетворюючи нашу пам'ять на пустелю. І коли ми сподіваємося на милість природи, чекаючи дощу, то відновлення історичного минулого – під силу нам самим. Оксана Черкас.