До обійстя Г.Шули 28 листопада з квітами, тортом та подарунками завітали голова правління райСТ Лідія Кириченко, голова профкому Лариса Мойсеєнко та голова ветеранської організації райСТ Олександр Ващенко, аби привітати Галину Никифорівну з дев’яносторіччям. Жінка люб’язно запросила гостей до хати. Поспілкуватись з колишніми колегами Галині Никифорівні було приємно, згадались і курйозні випадки, і давно минулі дні війни. Родом Г.Шула з Лубенського району. Народилась у сім’ї колгоспників Никифора Яковича і Марії Михайлівни. Родина була багатодітною. У 1936 році закінчила школу і вступила до Шосткінського інституту. Вийшла заміж, її перший чоловік був військовим. До війни Галина Никифорівна народила сина. Дівчина саме вчилась на другому курсі, коли перші ворожі снаряди впали на рідну землю. Разом з чоловіком потрапила спочатку до Балаклави, а потім аж до Алма-Ати. У далекому краї Г.Шула залишилась одна з маленьким сином на руках. Під час переїздів втратила документи і речі. Поступово спиналася на ноги на чужині. Знову вступила до університету. У 1942 році втратила зв’язок з чоловіком. Пішли чутки, що він загинув на фронті. Згодом Галина Никифорівна стала працювати вчителем російської мови у казахській школі. Ні на мить молода жінка не переставала чекати чоловіка з фронту. На те була вагома причина: Г.Шула написала листа самому Сталіну, і одна фраза у відповіді на нього дала жінці нову надію: «Вашого чоловіка немає у списках загиблих». Коли звільнили Харків, Г.Шула написала до рідних. Відповідь отримала від сестри, яка кликала додому. Про чоловіка ж прийшло повідомлення, що він пропав безвісти. Галина Никифорівна взяла на себе сміливість написати Берії з проханням посприяти у поверненні на Полтавщину. І знову вище керівництво країни відгукнулося на прохання жінки. Та не встигла вона повернутися, як отримала відповідальне доручення: їхати на Західну Україну, допомагати у відбудові народного господарства. Аж до 1952 року Г.Шула перебувала на заході. Натерпілася і там: після війни почались заворушення. Та не буває лиха без добра. У далекому краї Галина Никифорівна зустріла свою долю – Василя. Приїхавши на Чутівщину, Г.Шула стала працювати у районній бібліотеці, яку очолювала до 1965 року. Згодом їй запропонували посаду у районному споживчому товаристві. Галина Никифорівна добре зналася на літературі, тож стала товарознавцем по книгах. У споживчій кооперації працювало тоді понад 1000 людей. Робота була престижною. Г.Шула 14 років очолювала і партійну організацію, яка налічувала у своєму складі близько тридцяти членів. О.Ващенко згадав, як на якийсь захід вони розучували пісню: «Були у цій пісні слова «чорна хмара». З того часу, коли у Галини Никифорівни був гарний настрій, ми звали її нашою мамою. Коли ж була чимось розгнівана, то казали: «Обережно, «чорна хмара» йде». Роботи тоді вистачало скрізь. Література надходила у колгоспи, де її слід було укомплектувати, розсортувати. Та й у кожному магазині був куточок з книгами і канцтоварами. Ще довго тривала дружня бесіда Г.Шули з гостями. Ювілярка розповіла, що на вихідні очікує сина з Харкова. Має вже онуків і правнуків. «Життя було нелегке, але спасибі, що було», - так підсумувала свою розповідь Галина Никифорівна. Гості ж бажали їй радості, наснаги та міцного здоров’я, аби пощастило зустріти сторічний ювілей.
Дар'я ГУСТІЛІНА.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS