Каталог статей

Восьмого лютого у районному Будинку культури (РБК) відбулася перша в області презентація документального фільму про нашу землячку, відому кіноактрису Клару Лучко. Полтавська обласна телерадіокомпанія «Лтава» представила на суд глядачів телефільм «Клара Лучко. Завоювати життя», автором якого є завідувач редакції програми "Ранок на "Лтаві”, наш земляк Володимир Дряпак. На заході були присутні його колеги, а також заступник голови РДА Світлана Титар, заступник голови районної ради Віктор Калаур, начальник відділу культури та туризму РДА Олександр Цимбалюк та усі шанувальники кінематографічного мистецтва.

 

 

Восьмого лютого у районному Будинку культури (РБК) відбулася перша в області презентація документального фільму про нашу землячку, відому кіноактрису Клару Лучко. Полтавська обласна телерадіокомпанія «Лтава» представила на суд глядачів телефільм «Клара Лучко. Завоювати життя», автором якого є завідувач редакції програми "Ранок на "Лтаві”, наш земляк Володимир Дряпак. На заході були присутні його колеги, а також заступник голови РДА Світлана Титар, заступник голови районної ради Віктор Калаур, начальник відділу культури та туризму РДА Олександр Цимбалюк та усі шанувальники кінематографічного мистецтва.

 

Відкрили нову Клару Під час перегляду презентованої кінострічки присутні зацікавлено спостерігали, як молода полтавка витягла зоряний квиток у велике кіно і як вона почувалася в ньому. Зі слів її однокласниці Галини Бертовської дізнавалися про дитячі роки спостережливої і допитливої, високої і незграбної Клари на прізвисько «жирафа». Раділи за сором’язливу і замкнуту дівчинку, що таки здійснила жагучу мрію стати артисткою. А до неї вона йшла вперто і невідступно... Ще в школі відвідувала театральний гурток і мріяла стати такою ж красивою і популярною, як і її кумир Тамара Макарова... Батьки категорично не схвалювали захоплення доньки. Вони хотіли, аби та стала лікарем чи юристом, і аж ніяк не актрисою... Фільм «Кубанські козаки» став знаковим не лише в акторській долі Клари, а й в особистому житті. Саме на зйомках цього фільму Лучко зустріла своє справжнє кохання – актора Сергія Лук’янова, який став її чоловіком та батьком доньки Оксани. Лук’янов і Лучко прожили разом п’ятнадцять років. Судячи з усього, шлюб був щасливим. Вони разом знялися в багатьох стрічках, їх вважали талановитими акторами і однією з найкрасивіших подружніх пар радянського кінематографу.
Та коли сталося горе - помер чоловік, вона не дозволила собі впасти у відчай. Ще ж зовсім маленькою була донька... Та й сама іншої професії не мала, не уявляла себе ні в якій іншій якості...

 

 

Лучко бралася за будь-які ролі, продовжувала працювати у Театрі кіноактора. Творчість і доля стали нероздільними. Поступово Клара повернула втрачені позиції. У 70-80-ті вона з успіхом знялася в фільмах «Опікун», «Дача», «Лють», «Ми, що нижче підписалися», «Карнавал», «Скринька Марії Медичі» і, звичайно ж, «Циган».
Актриса говорила, що хотіла б забути про вік, проте, що пережила. Бажалося бути безпосередньою, наївнішою, менше знати і більше відчувати... І в кіно, і в особистому житті Клара Лучко завжди сповідувала вірність, дружбу, чистоту людських стосунків, надійність, любов і доброту. Вона вміла не лише кохати, а й дружити – безкорисливо і самовіддано. Зворушливою була кінорозповідь про те, як артистка організувала всенародний збір коштів на складну і дорогу операцію Михаю Волонтиру (Будулаю), з яким до останніх днів підтримувала, як сама казала, не просто дружні, а майже родинні стосунки. Кажуть, час гоїть найболючіші рани... Минуло вісім років, і в особистому житті К.Лучко сталися приємні зміни. Якось у гостях в подруги, теледиктора Ази Лихитченко, вона зустріла своє друге кохання і майбутнього чоловіка – відомого журналіста Дмитра Мамлєєва. Вони прожили багато років разом. І були щасливі. Клара говорила, що головне в подружньому житті – розуміння, довіра і повага одне до одного. Вона нікому не заздрила і не ревнувала. Тому, вважала, їй і живеться легко. В усякому разі, легше, ніж багатьом її колегам: до інституту вступила з першого разу, в кіно її одразу помітили, в особистому житті – було велике кохання і чудова родина... Говорила: «Жінка – це кохання, а жінка, котра не пізнала любові, - трагедія...» А ще була переконана, що багато лиха відбувається завдяки кіно. Тому не можна культивувати жорстокість на екрані, бо вона може перекочувати у життя. Як це актуально нині, і як добре, що Клара Лучко своїми ролями утверджувала добро! Кадр за кадром чутівці глибше пізнавали Клару не просто як велику артистку, а як неординарну високодуховну людину, нашу співвітчизницю. На екрані пробігають титри, і на сцену виходить автор, якому вдячно аплодують глядачі.

 

Щодо створення фільму Володимир Дряпак на запитання, як з’явилася ідея створення кінострічки відповів просто: «Талановиту актрису знають і шанують в усьому світі, тому мені, уродженцю Чутівщини, захотілося показати вам Клару Лучко як нашу землячку. Щоб ви відкрили її по-новому та були горді з того, що вона народилася на нашій землі. Кінофільм невеликий за обсягом, але вагомий за значенням, бо актриса довела собі і кожному з нас, наскільки важливо шукати себе, ламати, в хорошому сенсі цього слова, щоб досягати мети. І тим, що картина вдалася, завдячую також і керівництву райдержадміністрації, відділу культури, працівникам краєзнавчого музею». Згодом у телефонній розмові розповів, що створював фільм протягом року. Працювалось легко і натхненно. Задум про створення кінострічки одразу ж схвалили у телекомпанії, тому всіляко допомагали. Знахідкою вважає виступ колишньої однокласниці Клари Г.Бертовської. Що ж до юної артистки, яку зіграла старшокласниця Полтавської школи №2 (де навчалася Лучко) Наталія Канівець, то цікавим є той факт, що хоч вибір, вказаний керівником шкільного музею, був випадковим, але коріння цієї дівчинки також сягає чутівського краю, бо мама її родом звідси (навчалася в Артемівській школі). - Це не перша авторська робота, але по-особливому дорога, бо в цьому біографічному фільмі прагнув довести собі та землякам, як важливо любити цінувати і шанувати людей, які є гордістю нашого краю, - говорить В.Дряпак. - Робив усе від мене залежне, не ставив за мету відкрити Америку своїм землякам. Так, не Америку, а відкрив нам нашу Клару. За це ми дуже вдячні. А ще за те, що були першими глядачами в області. Світлана Титар подякувала В.Дряпаку за кінофільм, що показав багато граней життя і діяльності К.Лучко, яка уособлює жінок сміливих, добрих, сильних, якими багата наша земля. Висловила вдячність за те, що В.Дряпак поповнив скарбницю районного музею цінним експонатом, за що й нагородила його грамотою РДА. Олександр Цимбалюк відзначив, що чутівська земля зростила багато відомих людей. Підтвердженням цього є те, що нинішнім міністром культури України є Леонід Новохатько, котрий починав діяльність у Чутовому та співав у хорі РБК. Подякувавши автору кінобіографії та всім, хто вносить вклад в увіковічення пам’яті великої землячки, пообіцяв, що зробить все від нього залежне, аби встановити меморіальну дошку на честь Клари Лучко. Перші, але незабутні враження Своїми враженнями поділилися і глядачі. Так, Ніна Кабаєва зазначила: «Схвалюю ідею створення самого фільму про жінку, яка стала уособленням людяності, краси, цілеспрямованості, таланту. Безумовно, необхідно в Чутовому на честь легендарної землячки встановити меморіальну дошку». Дев’ятикласниця Чутівської школи Катерина Петренко також у захваті від перегляду фільму: «Добре, що на нашій землі були такі талановиті й відомі люди. Батьки казали, що є така артистка, але я не бачила фільмів за її участі». На мою пропозицію взяти інтерв’ю у однокласників, дівчина відгукнулася без зволікань. До справи підійшла серйозно і відповідально. На її запитання, чим тебе вразив фільм, Владислава Бурніс відповіла: «Раніше я не чула про Клару Лучко. А зараз, дізнавшись про її визначні здобутки на мистецькій ниві, зрозуміла, що сучасне покоління повинне гордитись тим, що артистка є нашою землячкою. Ми не маємо права забувати імена тих, хто прославив наше селище на увесь світ». Дмитро Барандич додав: «Я горджуся тим, що у нашому селищі народилась жінка, якій присвоїли титул «Жінка тисячоліття». Вона підкорила серця мільйонів глядачів і сьогодні залишається еталоном досконалості, витонченості, шляхетності». Своїми думками з приводу запитання, чи актуально сьогодні знайомити молодь з акторкою радянського кіно, коли сучасне покоління має дещо інші інтереси й уподобання, поділився Владислав Ланний: «Напевно, так, адже переглянувши фільм, я вирішив наполегливо навчатись, аби досягти мети – здобути вищу освіту. Життєвий і творчий шлях Клари Лучко став для мене стимулом, адже артистка довела, що, маючи палке бажання, можна досягти будь-яких висот». Захоплення знаменитою артисткою висловили також Вероніка Головчак та Вікторія Кривобік, які відзначили велич її таланту та неперевершеність естетичних смаків. Клара Степанівна до останнього дня була життєрадісною, завжди у центрі уваги і гущі подій. І навіть зараз, коли її вже немає серед нас, дивуємося красі і молодості цієї жінки. А вона жартувала: «Секрет простий. Не бійтеся смерті, і тоді вона до вас ніколи не прийде...» І вона мала рацію, бо смерть приходить до тих, хто потрапляє в долину забуття. А ми, земляки, її не забудемо, про що свідчить презентований телефільм «Клара Лучко. Завоювати життя» та неоціненні експонати місцевого музею, які постійно поповнюються.