На сході край неба ледь зажевріла вранішня зоря, а його трактор уже деренчав битим шляхом. Володимир Нехаєнко, схилившись за кермом, вдивлявся заспаними очима вдалину. До пізнього вечора вантажили буряки. Не встиг переступити поріг домівки, як слідом - сусід з проханням допомогти. Як тут відмовиш? Відпочив чи ні - ніхто не питав, а на ранок знову в поле. Поспішав на бурякову плантацію з наміром виконати дводенну норму. До роботи йому не звикати. Родом з багатодітної родини, привчений до праці змалку. Після семирічки пішов у колгосп, де йому довірили управляти волами. До коней не допускали – не доріс. А хотілось же! Згодом більш-менш стали механізовуватись колгоспи, з’явилися перші трактори. Руки молодого трудівника самі тяглися до заліза, до складних агрегатів. Невдовзі вісімнадцятирічний юнак сів за кермо гусеничного трактора, а до цього спробував і «Універсала». Недосконалість тодішньої техніки давалася механізатору взнаки, та норм виробітку ніхто не зменшував, а тим більше – не відміняв. У 1972 році життя закинуло уродженця Великобагачанського району до Чутового. Тодішній голова колгоспу ім. Леніна Іван Ропавка охоче прийняв у колектив передового господарства нового працівника. Володимир Іванович швидко виправдав довіру керівника. Він з однаковим успіхом працював у полі, на фермі, виконував різні роботи: був і орачем, і сівачем, у кормозаготівельником, і фуражиром, і вантажником. Словом, без діла не сидів і не прогулював. Керівник зі спокійним серцем довіряв В.Нехаєнку найскладнішу роботу, бо ж знав: все зробить якісно і швидко. Звичайно, траплялися і прикрощі, та не вони визначали його трудовий шлях. Любов до обраної професії і старанність допомагали долати будь-які перешкоди. А наполегливості хліборобу не бракувало. Сумлінністю відзначався і на ремонті техніки. Одним з перших лагодив свого залізного коня. Колишній інспектор Держтехнагляду Ю.Бур’ян пригадує: «Колгоспні механізатори Володимир Варва, Михайло Солошенко, Петро Колісник, Володимир Нехаєнко та багато інших були справжніми орієнтирами для молоді. Техніку постійно утримували у зразковому стані, тож під час техоглядів жодних претензій до них у мене не виникало». Наполегливий трудовий шлях ветерана праці Володимира Івановича Нехаєнка не залишився непоміченим. За досягнуті успіхи у розвитку народного господарства його нагородили срібною медаллю ВДНГ СРСР; за високі виробничі показники присвоїли звання «Кращий за професією». Має хлібороб чимало грамот і подяк, був передовиком під час збирання і перевезення цукрових буряків. Крім цього, від правління колгоспу отримував путівки на санаторне лікування, цінні подарунки, грошові премії. Зараз, на схилі своїх сімдесяти літ, В.Нехаєнко розуміє, що знайшов себе у самовідданій праці на колгоспній ниві. Саме завдяки дерзанням таких простих трударів кувалася свого часу слава колгоспів і радгоспів, а люди здобували повагу й визнання.
Наталія ЛОСЬ.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS