І як не йти в таку хвилину в поле? Як не любити його? Скільки тих колосків… Боже, скільки їх тут!.. Більше, ніж зір у небі… І хто дав їм життя?» Ці слова українського письменника Уласа Самчука лишили відбиток вічного і мудрого у душах багатьох. Незмінно хвилюють вони селянина, який усім своїм єством поглинає безмежжя ниви і прагне виростити могутній у своїй необхідності людям хлібний колос. Саме таким є умілий господар та мудрий керівник Борис Григорович Скрипник, який ось уже понад тридцять років очолює сільськогосподарський виробничий кооператив «Зоря». Народився Б.Скрипник 10 серпня 1937 року в Дубовому Київської області. Тяжкі воєнні роки та не менш скрутний повоєнний період, безперечно, позначилися на долі хлопця. Трудову діяльність він розпочав у 1960 році слюсарем. А уже в 1961 році потрапив на Чутівщину, де й став до роботи у райсільгосптехніці. До 1965 року працював водієм, а згодом трудився у племзаводі «Чутове». Відповідального й ініціативного спеціаліста помітило тодішнє керівництво - і два роки Борис Григорович навчався в Полтавському сільськогосподарському технікумі з підготовки керівних кадрів. Тож у вересні 1979 року Б.Скрипник обійняв посаду бригадира відділку Димитрове племзаводу "Чутове”, продовжуючи добру справу свого батька, Григорія Іларіоновича, видатного передовика, який свого часу добивався найвищих урожаїв по племзаводу, за що його удостоїли орденом Леніна. А у 1991 році землі відділку передали райспоживспілці. Багато чого змінилося з того часу, та вічні цінності лишилися. Колись лише на власні руки міг покладатися селянин, тепер же допомагає новітня техніка працювати на правічній ниві. Керівник СВК «Зоря» дбає про постійне оновлення матеріально-технічної бази господарства, особливу увагу приділяє вдосконаленню машинно-тракторного парку. Нещодавно придбали три одиниці нової техніки. А поля і донині заворожують його безкраїми просторами. Смарагдові килими озимих і ярих культур, сонцеголові соняшники та яскрава соя – до всього приклав руку хлібороб. Борис Григорович – господар умілий, тож скрізь має наглянути, дати лад, порадити та допомогти. Але і вдома має обов’язки перед родиною. Разом з дружиною Вірою Миколаївною здолали «золотий» рубіж подружнього життя, ділячись і радістю, і горем. В.Скрипник своє життя присвятила дітям: працювала вихователькою у дитячому садку. Виростили і двох своїх дітей. Не було межі щастю, коли дочекались онуків, яких уже троє, а згодом стали прадідусем і прабабусею. Професійною стежиною діти та онуки пішли за главою сім’ї. Півжиття у споживчій кооперації Борис Григорович, тож і нащадки здобували освіту у кооперативному виші. «Життя прожити – не поле перейти», - так у народі говорять. Але хіба не одне й те саме це для господаря, який про ниву дбає, як про рідну людину? Адже не лише для себе працює справжній хлібороб. Тому й поважають його люди. Так повелося в Україні, що шанують лише за кревну, самовіддану працю. А Борис Григорович мав її на своєму життєвому шляху вдосталь, ні на мить не спиняючи твердого, широкого поступу господаря хлібодарної землі.
Дар'я ГУСТІЛІНА.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS