ПОПЕРЕДУ –
ЩАСЛИВЕ МАЙБУТТЯ
Розбудова радгоспу, а отже і села, розпочалася за часів керівництва Олексія Щербаня на початку 50-их років. Тоді у селі з’явилися три вулиці з новими будинками, адже до цього люди жили у бараках по дві-три родини в одній кімнаті. Також збудували приміщення ферм, бо раніше свині зимували у сараях з навозу, а для сотні корів було благеньке приміщення. Розпочали й одне з найважливіших будівництв кожного населеного пункту - зведення місцевої школи.
Згодом у 1969 році радгосп очолив Микола Іванина. Саме він завершив будівництво школи і урочисто перерізав червону стрічку під час відкриття навчального закладу. За його керівництва власними силами зробили дорогу з твердим покриттям від племзаводу «Чутове» до Таверівки.
Микола Антонович був досить прогресивним керівником, тому за три роки його перевели в інше місце, а крісло директора радгоспу обійняв Олексій Шляпкін. На його рахунку - двоповерхові будинки не лише у Таверівці, а й у Червонянському та Майданівському відділках. Звели кілька тваринницьких ферм та окрасу Таверівки – будинок культури.
Проте найбільше зробив для розбудови села Михайло Петриченко, який керував радгоспом з 1983 року. Завдяки його зусиллям у Таверівці з’явилася вулиця Нова, де збудували житло для спеціалістів та вчителів, також кілька таких будинків звели у Майдані та Червоному. Відкрили дитсадок, збудували приміщення сільської ради та лазні, котра славилася на весь район. Проклали асфальтне покриття на всіх під’їздах до фермських приміщень, також збудували два чотирирядних корівника, адже поголів’я на той час вже значно збільшилося: понад три тисячі голів ВРХ, по 3,5 тисячі свиней та курей. А до райцентру відтепер їхати було одне задоволення – рівна і гладенька асфальтівка.
ВОНИ ПРОСЛАВЛЯЛИ ЧУТІВЩИНУ
Радгосп займав лідируючі позиції у міжрадгоспних змаганнях. Чимала заслуга у цьому, безумовно, його працівників, особливо тих, кого називали передовиками. Серед них і механізатор Володимир Шинкаренко, нагороджений орденом Трудового Червоного Прапора. Варто зазначити, що тоді не давали таких високих нагород аби кому. Перед цим ретельно перевіряли усі дані від діда-прадіда, щоб репутація того, чиї груди прикрашатиме орден, була абсолютно чистою.
У 1947 році Таверівський радгосп отримав надзвичайно високий врожай, за що сімох працівників нагородили орденом Леніна. Це друга найвища відзнака після Героя Соціалістичної Праці, яку отримала того року ланкова Єфросинія Ільченко. До речі, її син Микола Ільченко нині вчителює в Артемівській школі і продовжує прославляти Чутівщину. Його вихованці, юні спортсмени, не раз посідали перші місця у районних, обласних та всеукраїнських змаганнях.
Ще одним передовиком радгоспу був Олексій Старокожко. З юних років хлопець почав працювати на тракторі, правити яким навчив його вітчим, бригадир тракторної бригади К.Старокожко. Напевне, не було такого року, коли б портрет О.Старокожка не прикрашав радгоспну Дошку пошани. Мав механізатор і особливі відзнаки – у середині 70-их років отримав орден «Знак Пошани» за вирощування кукурудзи.
Усе життя присвятив Олексій Іванович техніці й Таверівському радгоспу, звідси й пішов на заслужений відпочинок. Та навіть і тоді руки справжнього трударя не лишалися без діла – став працювати у місцевому господарстві.
Передовиків у кожному відділку було вдосталь. Чого тільки варті водії на чолі із завідуючим гаражем Володимиром Качалою! То була еліта радгоспу і один з найбільших підрозділів господарства.
Не хлібом єдиним жив колектив радгоспу. У той час посилено розвивалося аматорське мистецтво. Понад півсотні учасників художньої самодіяльності з 70-их років і до розпаду радянської системи виспівували-витанцьовували на районних та обласних сценах, прикрашаючи своєю присутністю будь-який захід. Оголошення про приїзд таверівських артистів завжди збирало повні зали.
НОВІ ЧЛЕНИ ТАВЕРІВСЬКОЇ РОДИНИ
У ті часи техніки було замало, тому майже усю роботу виконували вручну. Лише до Таверівського відділку у сезон приїздили з різних куточків України на роботу понад 600 найманих працівників. Чимало з приїжджих залишилися у селі.
Катерина Онищенко пригадує кількох з них. Зовсім юною прибула з Чернігова до радгоспу Галина Голобородько. Працювала на різних роботах, але в основному пов’язаних з тваринництвом. Син Галини Тимофіївни, Олексій Голобородько, нині працює у ФГ «Шинкаренко». До речі, цього року його портрет прикрашає районну Галерею пошани. Донька, Валентина Болдирєва, також проживає у Таверівці, працює кухарем у місцевому дитсадку «Антошка».
Марія Кравченко з Житомирської області приїхала уже заміжньою і нині працює у ФГ «Онищенко». Її син Сергій – передовий механізатор цього господарства, якого дуже цінує керівник Віктор Онищенко. А донька Аліна влаштувалася вихователькою у дитсадку.
Марія Зінченко прибула до радгоспу з Котельви. Нині жінка перебуває на заслуженому відпочинку, а її нащадки продовжують прославляти малу батьківщину. Син Сергій працює механізатором у ФГ «Онищенко» з 1997 року і, до речі, є одним із засновників цього господарства. Він найстарший та надійний працівник у колективі. Не покинув села і онук Марії Дмитрівни, В’ячеслав, який працює оператором на зерноочисному комплексі ФГ «Онищенко».
НЕВІДОМІСТЬ У ЧАСИ ПЕРЕБУДОВИ
Радгосп успішно справлявся з основним напрямком своєї роботи - вирощуванням бурякового насіння. За дорідні врожаї люди отримували високі зарплати та премії. Проте у 1991 році враз все змінилося. Працівників тримали на робочих місцях, аби тільки дати можливість їм якось вижити. Настав час бартеру. На всіх підприємствах зарплату видавали товаром. Таверівці крутилися, як могли. Отримане молоко здавали на Ланнівський молококонсервний завод, натомість отримували згущене молоко, масло, сметану. Кілька років тісно співпрацювали з харківською фірмою, яка спеціалізувалась на обміні товарів. Трударі відвозили до Харкова чимало тваринної та рослинної продукції, аби отримати щось навзаєм. Таверівці добре пам’ятають часи, коли не знали куди подіти ковбасу, одержану на бартер. Укладали договір із харківською тюрмою, де за харчі, які вирощувало та виготовляло господарство, ув’язнені шили спецодяг та інше.
Таким чином протрималися до 1997 року. Життя стало потроху налагоджуватися, зросло поголів’я худоби, знову почали спеціалізуватися на вирощуванні бурякового насіння. Але місце колгоспів та радгоспів почали поступово займати приватні власники. Так, потужний Таверівський бурякорадгосп розділився між кількома власниками, і виникли різні фермерські господарства. Деякі не витримали конкуренції і швидко зникли, а деякі не просто тримаються «на плаву», а ще успішно працюють, використовуючи усі ресурси матінки-землі на благо громади. Нащадкам же залишається тільки берегти добру пам’ять про могутнє господарство, про його досягнення та шанувати тих чесних і самовідданих людей, які виросли на теренах славного краю.
Користуючись нагодою, Катерина Онищенко щиро вітає усіх своїх колишніх колег, ветеранів праці та сільгоспвиробників району з їхнім професійним святом і бажає подальших рясних врожаїв, ласки від погоди та наснаги на кожен день!
Юлія ЧЕРНІЧКА.
Фото з сімейного архіву О.Старокожка, К.Онищенко.
А зараз часи: не будується, вже майже нічого не виробляється, ледве вже живеться, громадянська війна на сході забирає тисячі жертв, ходять руйнують пам'ятники, гетькають, славкають, б"ють, вбивають, ніяк не НАМАЙДАНЯТЬСЯ..... Здобули.... Яка там Еуоропа ???? Сомалі в центрі Європи зробили майдануті і бендерота...
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS
