Каталог статей

У 1959 році після закінчення Полтавського медінституту за призначенням стала акушером-гінекологом  районної лікарні. З перших днів проявила себе відповідальним, кваліфікованим спеціалістом, постійно підвищувала  рівень своїх професійних знань. На той час інтернатури ще не було, тому практичний досвід здобувала одразу ж на роботі. Зверталася до медичної літератури, а  навички допомагала набути Марія Кіндратівна Артемчук - її перша вчителька з гінекології. Завжди поруч був і чоловік, лікар-хірург, який допомагав оперувати жінок. Також переймала досвід у фахівців з Полтави, отримувала уроки у професорів столичних клінік. Через кілька років  прибули Лідія Кудацька, Валерій Богуславський та інші колеги, з якими пропрацювала 35 років. Згодом до її обов’язків додали ще й онкологію.

- З перших днів і до цього часу живу лікарнею, - розповідає Лідія Назарівна. - Вболіваю за кожного хворого, аби правильно діагностувати  на початковій стадії та назначити відповідне лікування. Переконую не задавнювати проблему, щоб було більше шансів на одужання, бо навіть найменший термін має значення. На обліку у районі сьогодні 500 онкохворих. Потерпають здебільшого люди похилого віку. Своїм пацієнтам пропоную збір А.Потопальського для запобігання і лікування пухлин (злоякісні - рак, саркома; доброякісні - поліпи, паліпоми, фіброміоми, мастопатія та ін.) Його препарати «Амітозин», «Ізатізон», «Ізатітоній» є унікальними, бо успішно використовуються для попередження та лікування вірусних і мікробно-вірусних хвороб та пухлин у ветеринарії, медицині. Мільйони людей скористалися його порадами.

Менталітет сільського українця - недбале ставлення до здоров’я: доки не допече, доти не звертається до медпрацівника. Хотілося б, щоб люди почали слідкувати за самопочуттям, бо життя дуже дороге, а лікування не дешеве.

Скільки себе пам’ятає, то усвідомлює, що робота заполонила її життя цілковито. Тож про особисте   розповідає скупо, хіба ось це:

-               Я родом з Опішні з простої сім’ї. У батька, який шоферував усе життя, навчалась наполегливості у досягненні мети, тому і вдалося закінчити школу із "золотою” медаллю. Мама хворіла по-жіночому, то й порадила мені стати лікарем-гінекологом, аби давати раду собі і людям. Жодної хвилини не пошкодувала, що послухалася, бо не уявляю свого життя без медицини. Вона так захопила, що  на дім і сім’ю майже не вистачало часу. Непомітно повиростали сини, які продовжили династію лікарів. Олександр лікує людей у лор-клініці, а Сергій – старший анестезіолог клініки екстреної хірургії; кандидатом фармакологічних наук стала і онука. Минуло 22 роки, як отримала право піти на заслужений відпочинок, але  до цього часу працюю, бо ж лікарня - моє життя.

Оксана Мірошниченко.