Так, «золоте» весілля вже відшуміло у родині Листопад. Ганна Олексіївна та Станіслав Іванович однокласники і їхня шкільна дружба згодом переросла у палку любов. Доля закинула їх до Артемівки: чоловік – талановитий інженер, дружина присвятила себе вихованню дошкільнят.
Цікава доля у подружжя Романових. Юрій Іванович родом з Ленінградської області, та у роки воєнного лихоліття він, п’ятирічний сирота, потрапив на Полтавщину, в Миргород. Після навчання за направленням прибув на Артемівський цукрозавод. Саме у цьому селищі і зустрів свою майбутню дружину. Зоя Михайлівна народилася в Оренбурзі, по війні родина переїхала до Артемівки. Жінка має медичну й педагогічну освіти, тривалий час завідувала дитсадком Жовтневого відділку. Подружжя активне у художній самодіяльності, творче, успішне і просто щасливе.
В ювілейний День Перемоги 9 травня 1965 року поєднали свої долі Валентина Феодосіївна та Володимир Юхимович Король. Вона родом із Сумщини, він – з Коханівки, а познайомилися на Червонозаводському цукровому комбінаті, що на Лохвиччині. Невдовзі після весілля переїхали на батьківщину чоловіка. У промисловій Артемівці отримали квартиру і продовжили трудитися вже тут. Так і живуть у любові та злагоді, чекаючи «золотого» весілля, яке вже не за горами.
П’ятого травня наступного року святкуватимуть «смарагдове» весілля Михайло Кузьмич та Світлана Миколаївна Сенів. У далекому 1963-му Михайло служив у військовій частині в Артемівці, а блакитноока Світлана була тоді ще школяркою. Тільки-но забачив юнак дівчину, одразу ж запала вона йому в серце. Після строкової служби залишився у цій же частині і терпляче чекав, поки його кохана закінчить школу, здобуде спеціальну освіту.
Піввіку навпіл ділять печалі і радості Володимир Павлович та Надія Семенівна Тривайло. А знайомство їхнє було випадковим - юнак допоміг дівчині нести важкі сумки, коли та поверталася з гостей додому, у Кочубеївку. Сподобалися одне одному, почали зустрічатися, а потім дівчина вірно чекала свого коханого з армії. Романтичні стосунки пара зберігає й до сьогодні. Чого лише варті квіти, які чоловік постійно дарує своїй любій дружині!
А кому, як не Наталії Омелянівні Древняк, знати, як-то бути дружиною військового? З майбутнім чоловіком познайомилися на вечорі відпочинку у військовій частині, що базувалася в Артемівці, а Михайло Миколайович був начальником тилу. За 46 років спільного життя було всього: очікування, переїзди, служба в Угорщині, знову повернення на батьківщину. Та попри все, пара зберегла родинне вогнище й насолоджується кожним прожитим днем.
Сорок п’ять років разом торує життєву стежину подружжя Мининників. Олександр Макарович та Тетяна Павлівна були знайомі ще з дитинства. Та коли юнак прийшов з армії і побачив дівчину на танцях у клубі, то одразу й не впізнав – справжньою красунею стала. І Олександр вирішив одразу: «Буде моєю!» Невдовзі народилася в Артемівці нова сім’я. У родині зросли п’ятеро діточок, тож Тетяна Павлівна має почесне звання «Мати-героїня».
На рік менший сімейний стаж мають Леонід Васильович та Надія Миколаївна Затули. Надія здобула будівельну професію, за направленням потрапила до Артемівки. Свого судженого запримітила серед інших хлопців, які приходили до дівчат у гуртожиток. Ближче познайомилися на танцях. Зустрічі, обійми, перші поцілунки… Молода сім’я переїхала з Водяного, звідки родом Леонід Васильович, до селища, де й пропрацювали на цукрзаводі до його закриття.
Двадцять чотири роки тому оселилися на Чутівщині Олександр Миколайович та Галина Олександрівна Боровики. Родом з Алтайського краю, волею долі опинилися в Артемівці і докладають всіх зусиль для розвитку культури. Голова родини за спеціальністю диригент народних колективів, професійний баяніст; його дружина закінчила режисерський факультет в інституті культури. Вперше їхні погляди зустрілися під час репетиції хорового колективу. З появою на порозі енергійної, привабливої білявки диригент завмер. А у 1971 році з’явилася міцна сім’я – поєднання краси й таланту.
Випадково перетнулися дороги Івана Микитовича та Валентини Іванівни Сукач. Одного разу сестра Івана привезла погостювати додому свою подругу Валю. Між Іваном і Валентиною одразу виникла симпатія, невдовзі вони й побралися. Іван Микитович свого часу працював столяром у Києві, в Центральному комітеті партії; побував і в Ташкенті, де після землетрусу допомагав відбудовувати місто. До Артемівки перебралися на початку 70-их років на запрошення рідних. Працювали на ремонтному та цукровому заводах, нині ветерани праці, шановані у селищі люди.
Другою батьківщиною вважає Артемівку Марія Василівна Кишкіна. Приїхала із Закарпаття молодою дівчиною полоти цукрові буряки та й залишилися тут, бо ж зачарував її симпатичний юнак Анатолій Олександрович. Чоловік 39 років не випускав з рук кермо автомобіля, працюючи у Артемівському радгоспі. А ще він заядлий мисливець та розводить голубів. І завжди поруч дружина, яка в усьому підтримує й допомагає.
Заслуженим авторитетом користується у селищі подружжя Яремченків – Віктор Петрович та Олена Миколаївна. Вона родом із Чутового, він – з Новосанжарського району, а познайомилися під час навчання у Полтавському медичному стоматологічному інституті. Їхня зустріч 1971 року стала доленосною. Понад тридцять років проживають в Артемівці, працюють у місцевій лікарні. Сімейну династію лікарів продовжує донька Вікторія.
Мають свою історію кохання і Василь Васильович та Ганна Сергіївна Дудники. Іскра симпатії спалахнула між ними за буденними справами – на фермі, де Ганна працювала дояркою, а Василь привіз корм для худоби. Молодий водій одразу ж замилувався вродливою дівчиною, а через місяць вже й весілля відгуляли. Після одруження родина по переселенню переїхала в Крим, але через кілька років стан здоров’я дружини змусив повернутися додому. На пропозицію родичів оселилися в Артемівці; трудилися, виховували дітей. Василь Васильович, будучи вже на заслуженому відпочинку, продовжує працювати – він очолює ветеранську організацію Артемівської селищної ради.
Без року не чотири десятиліття крокує по життю сім’я Дроздів – поєднали свої долі Василь Михайлович та Лідія Михайлівна. Обоє місцеві, разом ходили до школи, здобули освіту та й залишилися назавжди у рідній Артемівці. Переважну частину трудового шляху пов’язали із цукровим заводом. Лідія Михайлівна чудово співає, зараз працює у селищному будинку культури. Василь Михайлович успішно виконує службові обов’язки на посаді Артемівського селищного голови.
Тридцять вісім років тому утворилася родина Іващенків. Іван Петрович, стрункий юнак у морській формі, після служби в армії прийшов ставати на облік у комсомольську організацію цукрозаводу ім. Артема. Комсоргом тоді працювала молода, вродлива Надія Анатоліївна, яка прибула до селища за направленням із Хмельниччини. Досить було одного погляду, аби закохатися на все життя. Через кілька днів після того, як подали заяву до РАЦСу, чоловік отримав виробничу травму. Та це не злякало дівчину, бо ж почуття були понад усе, і зберегла їх ця щаслива подружня пара донині.
Душевні розповіді ведучих - завідуючої відділенням соціально-побутової адаптації Лідії Різник та О.Чемісової зворушили всіх до глибини душі, змусили поринути у спогади про дивовижні роки молодості. Кожна пара багата дітьми, підростають онуки, дехто вже радіє правнукам, та найцінніше – це ті ніжні почуття, які вдалося зберегти і пронести крізь нелегкі будні.
Присутні насолоджувалися концертними номерами у виконанні юних танцюристів під керівництвом Тетяни Думи, учнів місцевої школи – активних учасників художньої самодіяльності при будинку культури. Найпотаємніші струни душі зачепили пісні у виконанні подружжя Боровиків; нікого не залишила байдужим власна пісня Олександра Попова, яку поклав на музику О.Боровик, присвячена пам’яті матері. Радувала слухачів З.Романова як сольними номерами, так і в дуеті з Г.Листопад.
Наприкінці голова ветеранської організації В.Дудник щиро подякував організаторам за чудово підготовлений захід і побажав усім здоров’я й довголіття. А дружнє спілкування продовжилося за чашкою чаю із солодощами. Не обійшлося і без задушевних пісень, і без традиційного вальсу, в якому закружляли всі подружні пари, як і у ті далекі роки, коли все у їхньому житті ще тільки починалося...
Наталія ЛОСЬ.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS
