Наталія Шейко – одна із них. Доля щедро наділила її жіночим щастям. Достатньо лише глянути на її усміхнене обличчя і одразу зрозумієш, що задоволена вона життям своїм і що відбулася ця людина, як особистість. Кохана дружина, любляча мама і бабуся, шанована у колективі. Завжди врівноважена, виважена і уважна. Що ще треба жінці? Хіба що створити щось прекрасне, щоб подарувати радість ближнім. Тож пригадала Наталія Василівна, як бабуся Килина вишивала рушники, наволочки, простирадла, підузорники, сорочки, а мама довгими зимовими вечорами навчала вишивати хрестиком та гладдю. Донька виявилася здібною ученицею, бо швидко перейняла неньчину майстерність. Одного разу взяла до рук голку з кольоровими нитками і на білому полотні ожили квіти, кетяги калини, узори. Згодом дивилася на подаровані їй на весілля неньчині вишиванки і отримувала натхнення на клопітку працю. Прагнула швидше закінчити картину, на якій у стриманих тонах і напівтонах, від білого до рожевого, усміхалися троянди, обрамлені зеленим тлом, від фісташкового до оливкового. І ось уже покладений останній стіжок, але творчий запал не дає зупинитися, змушує взятися за вишивання кошика з білими ромашками та блакитними волошками. Викроювала кожну вільну хвилинку, недосипала, але зробила. Так і з’явилось 15 картин-шедеврів. А потім були два великих рушники, серветки під пасочку, ікони та багато інших вишивок. Зараз мріє про сорочечку для онука Данилка. Колеги, побачивши таку красу, перейнялися та почали і собі засиджуватися за полотном. Виникла своєрідна співдружність залюблених у творчість жінок. Тож стіни кабінету, де працює Наталія Василівна, прикрашають її вишиванки, створюючи затишок і свято одночасно. Виконуючи важливі обов’язки начальника загального відділу РДА, ця вродлива жінка не втрачає здатності творити прекрасне і неповторне. І як тут не погодитись із Й.Гете, який сказав: «Прекрасне не може бути пізнане, його необхідно відчувати і створювати».
Оксана Мірошниченко.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS