Доля звела А.Бугая у Львові із земляком Володимиром Пліхневичем, з яким разом і прослужили півтора року. А через кілька років туди ж прибув і їхній односелець Олександр Скрипай. «Надзвичайно раділи землякам, адже далеко від дому зустріч зі знайомими була особливо хвилюючою», - в один голос згадували колишні солдати. Пліч-о-пліч з українцями отримували бойове хрещення білоруси, молдавани, росіяни. Про «дідівщину» тоді не було й мови. Часто відбувалися дружні зустрічі із сусідами - польськими прикордонниками. Розповідали й про бездоганну кінологічну службу, без якої на кордоні аж ніяк не обійтися. Пригадали випадок, коли німецька вівчарка так прив’язалася до свого інструктора, що наприкінці його служби під час прощання плакала за ним. А бувало, що хлопці привозили своїх підопічних з дому й разом боронили священні рубежі Вітчизни. З чотирилапими друзями не раз затримували порушників державного кордону. Траплялася й фальшива тривога, коли недоторкану межу перетинали звірі. Та у будь-якому випадку солдати строкової служби були готові до виконання своїх обов’язків. За затримання осіб, які посягали на радянський кордон, солдату надавали відпустку й нагороджували медаллю. Застава тоді була однією великою родиною. Дружно займалися підсобним господарством, зокрема вирощували городину, доглядали за худобою, розводили бджіл. Тож проблем із харчуванням не мали - все було як удома. Вадим Богодайко охороняв рубежі нашої держави у Середній Азії у 1981-1983 роках. То був розпал афганської війни, тож на таджицько-афганському кордоні було неспокійно. «Про те, куди саме потраплять призовники, нам повідомили в обласному військкоматі, - розповів Вадим Миколайович. - Капітан, розуміючи обстановку, звернувся до юнаків прямо: «Хто не хоче чи боїться нести службу в «гарячій точці» – скажіть одразу. Ще є час направити вас в інше місце». Втім, на його подив жоден з новобранців не зробив кроку назад». Пригадує колишній солдат, скільки клопоту військовим завдавали місцеві жителі, яких так і тягло незаконно перетнути заборонену зону. То були переважно таджицькі студенти, яким кортіло подивитися на життя «за бугром». Натомість В.Богодайко відзначає низький рівень життя афганців: селяни зі зброєю через плече орали майже кам’яну землю ручним дерев’яним плугом. Та найбільше вразила солдата краса сопок, які потопали у червоних маках. Зовсім іншою була служба у Василя Янка – свій військовий обов’язок він виконував у Москві в аеропорту «Шереметьєво». «Наша частина вважалася також прикордонною, - розповідає Василь Васильович. – Ми зустрічали літаки з Афганістану з пораненими, або й загиблими нашими бійцями. Бувало, що спеціального транспорту чекати не було часу, тож доводилося мені транспортувати солдатів у шпиталь, адже я тоді кермував автобусом». На зустріч прикордонників прибув і місцевий підприємець Олександр Візер. Його молодший брат Олексій, який нині проживає у Мукачевому, - майор запасу державної прикордонної служби. Олександр Володимирович передав від нього щирі привітання землякам, які мають «зелені кашкети й зелені погони». З цікавістю і захопленням переглядали чоловіки армійські альбоми, коментували чи не кожне фото і згадували, згадували, згадували...
* * *
Зустріч прикордонників відбулася і в Іскрівці, яку вже традиційно організовує сільський голова, колишній військовий Анатолій Сватенко. Дев’ятнадцять років поспіль він запрошує друзів, колишніх прикордонників на святкування. Цьогоріч з’їхалися гості з трьох областей. Не припинялися розповіді про славне армійське минуле, лунали пісні на військову тематику. Прикрасив свято яскравий салют у нічному небі. А вечірньої пори 28 травня чоловіки у зелених кашкетах з’явилися і на вулицях Чутового.
Наталія ЛОСЬ.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS