Восени начальство розпорядилося, щоб молодий неодружений чоловік, який півтора року як повернувся з армійських лав, взяв участь у ліквідації аварії на ЧАЕС. На той час не запитували згоди, ставка робилася на патріотизм. Та і як можна відмовитись від важливої державної справи? Тож на ранок 12 вересня Олександр та його колега по роботі Микола Кротенко на «ЗІЛові» вирушили у Поліський район допомагати на будівництві. З собою взяли видані по два комплекти спецодягу, протигаз, трохи грошей. Коли в’їхали у зону відчуження, то побачили сліди занепаду: покинуті помешкання, бездомні собаки й коти, почорнілі зернові на полях, а в садках – сила Прибулих направили на станцію Вільча, звідти відрядили у Чорнобиль до будівельного управління №8, де на них вже чекала попередня зміна. «Поселили у гуртожиток профтехучилища. У приміщенні колишнього спортзалу розмістили 16 чоловік, - згадує О.Головченко. - Сутужно було зі зручностями. Після повернення з роботи обов’язково купалися та змінювали одяг. Вода й харчування лімітувалися за талонами. Харчувалися добре, тричі на день, вдосталь напивалися «Миргородської» та «Кока-коли», їли багато овочів і фруктів. Про це дбали зміни кухарів з Донецька, Запоріжжя, Узбекистану, які готували комплексні обіди у їдальні, що розміщувалася на автостанції в центрі міста. Контингент ліквідаторів був багатонаціональний. Засинали під анекдоти про молдаван, які розповідали самі ж молдавани. Запам’яталося і святкування дня народження грузина, якому надіслали посилку з екзотичними для нас на той час фруктами. Здружився з хлопцями з Курська, котрі приїхали зі своєї АЕС. З ними було набагато легше порозумітися. Знали: щоб якось уберегтися від радіації, потрібно більше потіти та менше виходити з машини, не знімати респіратори». Трудились у першій зоні позмінно - 12 годин на добу. Машина функціонувала цілодобово. На ній возили будматеріали, труби, бетон із Вільчі у Чорнобиль. Через радіацію не дозволялося споживати воду з місцевих джерел - для ліквідаторів будували водоперегінну станцію. Їм зараховували кожну годину, а згодом, після повернення 14 жовтня додому, видавали зарплату за третім коефіцієнтом, зазначеним у путівках. Вихідних та дозвілля не було. Зв’язок зі світом тримали через радіо. За 34 дні, а це 816 годин, на передовому фронті війни з мирним атомом відбулася переоцінка цінностей та багато чого змінилося в житті. У напарника О.Головченка Миколи Кротенка, з яким здружився на все життя, народилась донька. Тож Олександр став хрещеним батьком Маринки. Спілкуючись із хрещеницею, мріяв про свою доньку, на яку таки дочекався через багато років. Тож купається улюблениця Алінка у любові і ніжності найкращого батька, який силу, мужність і витривалість віддавав на благо країни. У нього, як у всіх ліквідаторів, багато проблем і зі здоров’ям, і з оформленням пільгової пенсії. Сподівається на підтримку держави, від якої він не відвернувся у тяжкий час.
Оксана МІРОШНИЧЕНКО.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS