Каталог статей

У трудовому архіві, де завідуючою працює Людмила Нарижна, видають документи з підприємств, установ та організацій щодо прийому-звільнення з роботи, про зарплату тощо. А в архівному відділі райдержадміністрації зберігаються папери національного архівного фонду: з колгоспів, сільських, селищних та районної ради, відділів, управлінь РДА. Начальник архівного відділу Неля Юшко повідомила, що у Чутовому зберігаються документи, видані до 60-их років минулого століття. Датовані раніше – в обласному архіві. На полицях районної установи нині зберігають 18415 справ. Тут можна отримати довідки соціально-правового характеру і майнові. Якщо людина бажає дізнатись дещо з минулого району, слід прийти до архівної установи з паспортом, і працівники нададуть необхідні документи. До речі, з подібним проханням до Н.Юшко звертались чимало громадян для написання рефератів, курсових і наукових робіт.

Напередодні професійного свята працівників архівних установ я із задоволенням спілкувалась з хранителями історії нашого краю. Чутівський район завжди був сільськогосподарським. Тож левова частка матеріалів стосується саме колгоспів. Тут є все – від урожайності на тому чи іншому полі у різні часи до інформації про окремих працівників.

У теках – людські долі. Н.Юшко звернула мою увагу на документи про розкуркулення та відновлення прав реабілітованих, надала до опрацювання чимало справ.

Ось до рук потрапила одна з тек. У ній документи, які підтверджують факт розкуркулення Михайла Петровича Варави з Чутового. Свого часу зібрали показання свідків про те, що саме відібрали у родини М.Варави. Ольга Пилявець писала комісії з поновлення прав реабілітованих: «Пам’ятаю, як в 1931 році Михайла Вараву засудили, сім’ю виселили з хати, побудованої зі зрубу і критої залізом. Було також два сараї, клуня. Мала родина і чимало худоби: корів, коней. А потім хати не стало. На тому місці від племзаводу побудували будинок робочим. А земля Варави була на горі, за хатою».

За постановою судової трійці при колегії ГПУ УРСР від 14 вересня 1931 року Михайла Вараву звинуватили у контрреволюційній діяльності і винесли вирок про покарання у вигляді трирічного заслання на північ. Згодом права М.Варави поновили. Та от не дочекався він повернення майна: 5900 карбованців виплатили його доньці.

У 1930 році розкуркулили і родину Олександра Даниловича Полтавця з Червоної Поляни, нині Карлівського району. Обласний архів у 1993 році видав довідку, що у сім’ї Полтавців вилучили дві голови худоби, реманент і будівлі на суму близько 119 карбованців, чотири з половиною десятини посіву. Ось що пише свідок розкуркулення Любов Федосієнко: «У господарстві Олександра Полтавця були воли, коні, дві корови, свині, кури і качки. Як, власне, їх розкуркулювали, я не бачила. Та пам’ятаю, як всю родину посадили на віз і відправили у невідомому напрямку».

У 1993 році Олександру Полтавцю призначили грошову компенсацію у розмірі 70000 карбованців. Отримати кошти мав його син Микола.

У 1937 році куркулем визнали і Григорія Висоцького з Артемівки. Його сусідка Софія Істименко розповідала: «Григорій Якович працював заступником директора цукрозаводу ім. Артема. У господарстві родина утримувала корову з телям, курей, качок, поросят. У 1937 році Григорія Висоцького оголосили ворогом народу і розстріляли».

Юхим Іванович Бухольський проживав зі своєї родиною у Нагірному. З матеріалів Чутівського райвідділу міліції: «У березні 1931 року Юхима Бухольського, 1882 р.н., його дружину Анастасію, 1899 р.н. та доньку Пелагею, 1915 р.н. за рішенням місцевої влади розкулачили і вислали з України. Конфіскували три десятини землі, будинок, сарай, двоє коней, корову, сільгоспінвентар. Будівлі й усе майно передали колгоспу в Нагірному». Повернутися з сибірських таборів пощастило доньці Юхима Івановича. Ось що розповіла вона міліціонерам: «У нас відібрали все майно і вислали з України. У батьківській хаті згодом став жити голова колгоспу. Тато й мама померли у засланні, мені ж пощастило повернутись додому».

У 1993 році комісія з питань поновлення прав реабілітованих зобов’язала колективне с/г підприємство «Дружба» виплатити Пелагеї Юхимівні 300000 карбованців.

Жителя Силків Флорівської сільської ради Михайла Прокоповича Безотосного виселили на Урал. У нього конфіскували 22 десятини землі, сіялку, віялку, жатку, дрібний реманент, дві корови, двоє коней і пару волів, багато свійської птиці. На будматеріали у колгосп «Новий шлях» забрали криті залізом хату і сарай, клуню.

З обласного архіву надійшла довідка про розкуркулення жителя Вільхуватки Ореста Панасовича Неверова. Згідно з документом, він мав 14 десятин землі, дві голови худоби, реманент, житлові та господарські будівлі. Це майно в Ореста Панасовича конфіскували у 1930 році. Його донька Марія у 1999 році звернулась до комісії з питань поновлення прав реабілітованих з проханням повернути їй 14 десятин землі, які належали батькові. Але цю ділянку обернули на користь держави шляхом націоналізації. Однак у 1993 році жінка отримала грошову компенсацію.

У державному архіві Полтавської області збереглися матеріали про те, що «активно шкодив колективізації» житель хутора, що знаходився між Лисичою та радгоспом Красний, Іван Олексійович Собакарь. У 1930 році його родина обробляла вісім з половиною десятин землі, мала будинки, реманент, худобу. Його син, Степан Іванович, писав згодом комісії з поновлення прав реабілітованих: «Не знаю, чи бачив хто, як гнали нас з хати. Батька по тому відразу відправили в Архангельськ, а ми звідти поїхали на Донбас. Пам’ятаю, батьки «добрим» словом згадували Хіврю (не знаю, чи це прізвище, чи прізвисько). Він був активістом від сільради і зі своєю командою відбирав наше майно. На Донбасі, у Горлівці, мене не прийняли в комсомол, сказали, що я «куркульський син» і назвали достоту точно все, що було у нас у господарстві. Отже, документи були, якщо навіть на Донбасі все знали. Про свідків нічого сказати не можу, мені тоді дев’ять років було. А дідусь мій помер з голоду в Сибіру».

У 1992 році обласний архів видав довідку стосовно Григорія Васильовича Онопченка: «У списку контрреволюційного та куркульського елементу, що підлягає виселенню по Рябківській сільраді, складеному у 1930 році, підписаному головою та секретарем сільради, значиться Г.Онопченко, сорока років. До революції мав 230 десятин землі (в іншому документі – 140), дві хати, п’ять сараїв, три комори, півтора десятки пар волів, двадцять коней, тридцять корів, дві парових молотарки. З приходом радянської влади – одинадцять десятин землі, двоє коней, одну корову, хату, три сараї, комору. Куркуль, хлібороб-власник, виступав проти заходів Радянської влади, мав план до двору 400 пудів, якого не виконав, позбавлений виборчих прав, заарештований. Є постанова КНС, СОЗ, сільради про виселення сім’ї».

Донька Г.Онопченка Ганна Чубенко розповіла: «У березні 1929 року батька визнали куркулем. Його відправили до Полтави, де й розстріляли. У сім’ї було восьмеро дітей, дружина і невістка. Родину виселили в Архангельську область».

Цікаво, що в обласному архіві є списки розкуркулених, але нічого не згадується про те, що ж саме забрали в людей. Інформацію про майно збирали по крупицях, за показами свідків. Чому ж колгоспи не вели облік майна, яке відбирали на їхню користь, хоча б у грошовому еквіваленті? Адже тоді з цим було суворо. Можливо, влада вже тоді цілком усвідомлювала неправомірність своїх дій?

Що ж, так-сяк справедливість встановили. Нехай і досить хистку.

В архівному відділі РДА є ще чимало цікавих матеріалів. Подібними справами написана трагічна історія нашого народу: людей, готових на самовіддану працю. Модель трудової поведінки українця: працювати так, щоб в достатку була сім’я. Репресіями, розстрілами і засланнями намагались змінити нашу свідомість. Не вийшло… Все одно стараємось надбати хоч щось для своєї родини, покращити добробут, збільшити достаток. Банально, але нехай наші бажання співпадають з нашими можливостями. Адже це – один з рецептів щастя.