Каталог статей

Уже тоді Лідія Іванівна зарекомендувала себе відповідальною й знаючою, уважно прислухалася до старших, вникаючи у тонкощі обраної професії. Рішення пов’язати своє трудове життя з торгівлею не було випадковим. То – як продовження сімейної династії: дід Семен повоєнного часу очолював сільпо, мати, Анна Семенівна, майже три десятиліття пропрацювала продавчинею, старша сестра Галина закінчила кооперативний вуз. Саме сестра чи не найбільше вплинула на вибір Лідії. Дівчат родом з Вінницької області доля закинула на Полтавщину: Галина за направленням працювала у Полтаві, а школярка Ліда неодноразово її відвідувала. Після закінчення із «золотою» медаллю середньої школи, довго не роздумуючи, вирушила здобувати вищу освіту у Полтавському кооперативному інституті. Ліда любила точні науки, тож з першої спроби вступила на економічний факультет за спеціальністю бухгалтер. Успішне навчання поєднувала з активним громадським життям групи, була першокласною легкоатлеткою, взимку займалася лижним спортом. Саме на лижні й зустріла свою долю. Під час змагань до неї, стрункої красуні, звернувся юнак з проханням позичити лижну палицю, яка у нього чомусь зламалася. Іншим разом хлопець поламав лижу, і щоб дістатися до фінішу, знову попросив допомоги у Ліди. Згодом познайомилися ближче і, врешті, зрозуміли, що створені одне для одного. Леонід навчався у тому ж вузі, опановував економіку заготівлі. Після двох з половиною років побачень студенти поєднали свої долі й інститут закінчували уже втрьох – із сином Русланом. У 1980 році молода сім’я розпочала свій трудовий шлях у Запорізькій області: вона – заступником головного бухгалтера, він – заступником директора заготконтори. Отримали кімнату у гуртожитку, стали на квартирний облік. Після обов’язкових трьох років планували працювати там і далі, та сімейні обставини внесли свої корективи. Довелося повернутися на малу батьківщину чоловіка. У 1983 році молоду спеціалістку без вагань прийняли у Чутівську райспоживспілку. Через півроку роботи заступником головного бухгалтера Лідія Іванівна змінила свою попередницю – головного бухгалтера Варвару Онищенко й очолила бухгалтерський відділ на 17 років. З повагою і вдячністю згадує сьогодні старших колег, у яких переймала досвід: Софію Ропавку, Ольгу Босу, Галину Холошу, Галину Гребенюк та інших. Тонкощам бухгалтерського обліку у сфері громадського харчування навчали Ніна Бездітко та Діна Михайленко, у виробництві – Марія Ткаченко. «Колектив був дружний, згуртований, то й працювати було легко, - розповідає Л.Кириченко. – Завдяки умілому багаторічному керівництву Володимира Григоровича Колісника підприємство розбудовувалося, розширяло сферу послуг. Пригадую, як у 80-ті роки модернізували хлібокомбінат, побудували ковбасний і рибний цехи, реконструювали приміщення старої пекарні під сучасний цех з виробництва безалкогольних напоїв. Тоді ж з’явилися сучасні торгівельні комплекси у Черняківці й Первозванівці, добротний магазин у Лисовищині. Прибутковими були заготконтора, універмаг, хлібокомбінат. Понад шість десятків магазинів у населених пунктах району відремонтували і реконструювали, у кожному була кімната відпочинку. В ті часи звели гуртожиток, кілька житлових будинків для своїх працівників. То й не дивно, що у 1988 році на базі нашої райспоживспілки відбулася обласна науково-практична конференція – похвалитися було чим». На жаль, перебудова не оминула й споживчої кооперації – на початку 90-их зазнало реформування майно й цієї сфери. Важким був період застою, а часом і занепаду. У 2000 році В.Колісник передав віжки управління райспоживтовариством Лідії Іванівні Кириченко, розгледівши в ній перспективного, далекоглядного керівника. За роки роботи головою правління жінці за підтримки колективу вдалося зробити чимало, аби відродити й зберегти кооперацію у районі. У першу чергу вдосконалили матеріально-технічну базу; останнім часом не одну сотню тисяч гривень вкладають у переоснащення основних засобів. Районний центр прикрасили осучаснені приміщення універмагу, кафе «Вояж», магазину «Зустріч», ресторану «Полтавчанка». Привабливий вигляд мають і сільські магазини з ремонтом та опаленням, з достатнім асортиментом товарів на полицях. За сумлінну працю Л.Кириченко має найвищу нагороду правління «Укоопспілки» - «Знак пошани», чимало відзнак обласного та районного рівнів. «Щоденна робота з людьми, поліпшення обслуговування покупців, збереження системи і майна, співпраця з керівництвом селища, району та облспоживспілки – це і є моє життя, - говорить Л.Кириченко. – А підтримують мене й постійно допомагають вирішувати виробничі питання спеціалісти райспоживтовариства та керівники кооперативних організацій Оксана Шилан, Лариса Мойсеєнко, Лідія Чемерис, Надія Бас, Сергій Бас, Леонід Кириченко, Наталія Хоменко, Юлія Федоренко, Борис Скрипник, Наталія Тимошенко, Сергій Свистун. Це і є моя надійна команда однодумців». Втім, окрім умілого керівництва, вкрай важливою є повага оточуючих. А її Лідії Іванівні не позичати. Члени колективу характеризують свого керівника як добру, справедливу людину, яка вислухає, зрозуміє, допоможе. Вона не цурається ніякої роботи, завжди в одній упряжці з підлеглими долає труднощі й радіє спільному успіху. Голова об’єднаного комітету профспілки РайСТ Лариса Мойсеєнко відзначає постійну турботу керівника про ветеранів кооперації, пайовиків. «Лідія Іванівна знаючий, компетентний спеціаліст, вникає в усі сфери діяльності товариства, з нею напрочуд легко працювати», - зазначила, у свою чергу, економіст товариства Лідія Чемерис. Окрім результативної трудової діяльності, на рахунку Л.Кириченко ще й активна громадянська позиція, адже вона наполегливо відстоює інтереси виборців як депутат Чутівської селищної ради. «Промайнули роки життя, як і не було», - мовить жінка напередодні свого ювілею, ледь стримуючи сльозу. Нехай ота сльоза буде більше сльозою радості за все зроблене на користь іншим; гордості - за сина, який продовжив батьківську династію, здобувши економічну освіту у кооперативному університеті; щастя - від спілкування з онуком Дмитриком. У народі говорять, що життя людини закінчується тоді, коли вона припиняє робити добрі справи. А їх у планах Лідії Іванівни Кириченко – не перелічити! Тож нехай прихильна доля дарує їй наснагу й здоров’я все задумане реалізувати.