Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Долі людські
Народилася Катерина Дмитрівна у родині Филенків, що по батьківській лінії проживала з діда-прадіда у Филенковому. Вона була старшою донькою, тому допомагала матері, Єфросинії Кіндратівні, ставити на ноги брата та двох сестричок. Батько, Дмитро Степанович, пішов на фронт. Переживши страшну розруху, як усі односельці, піднімалися з попелу. Спочатку збудували землянку, а потім уже й хату. Дякувати Богу, голова родини повернувся з війни. Багатодітна сім’я дружно бралася до роботи, аби вижити у неймовірно скрутних умовах. Основний тягар хатніх обов’язків, з якими мусили справлятися діти, ліг на тендітні плечі працьовитої Катрі. А смак хліба вона знала достеменно, бо доводилося часто-густо тягати жорна. Те борошно, яке окроплювалося її потом, було дуже дорогим для неї. За роботою ніколи було й навчатися в школі, тож обмежилася семирічкою.
Зовсім юною запряглася в дорослу роботу. У моторної трудівниці сапа аж співала на 80 сотках цукристих. Свої гони вона прополювала одна з перших. Потім пішли «життєві університети»: перепрофілювалася на доярку, три роки працювала на тваринницькій фермі місцевого колгоспу. Можливо і далі доїла б корів, але трапився на її життєвому шляху Микола з сусідньої Андріївки. Вони познайомилися завдяки молодшій сестрі, яка перша вийшла заміж та жила неподалік юнака. Чарівну дівчину з двома косами помітив одразу і закохався з першого погляду. Півроку поспіль окрилений почуттями Микола ходив на побачення за вісім кілометрів. Коли запропонував одружитися, дівчина погодилася. Тож у червні 1960 року щасливий Микола повів під вінець свою красуню Катрусю. Зіграли скромне, але щедре весілля: що було вдома, те й на столі. І привів син-одинак молоду дружину у батьківську хату з дуже незначними статками. Свекруха з невісткою одразу поладили.
Зажили душа в душу і молодята. Аби поліпшити сімейний добробут, трудилися до сьомого поту. Влітку дружина прополювала по сім гектарів буряків, а восени підбирала цукристі, розкидала гній на поля. Працювала і в колгоспній їдальні. Кулінарні здібності мала такі, що односельці її запрошували куховарити на весіллях. Чоловік спочатку порався на фермі біля телят, а потім шоферував. Складали копійку до копійки, багато в чому собі відмовляли, бо мріяли звести власний дім. Вперто йшли до мети. Сутужно було не лише з грішми, але й з будівельними матеріалами. Тож коли трапилася нагода дістати ракушняк для хати, скористалися. Задля цього чоловік подався аж до Криму. Назбиравши все необхідне, заходилися будувати хату на виділеній садибі у Первозванівці. А де руки й охота, там добра робота. Незабаром подружжя святкувало новосілля.
Утім, Катерина й Микола на цьому не зупинилися - стали дбати, щоб і все інше було. Щира праця мозолева була постійною інвестицією у їхнє спільне життя, бо керувалися дідівською мудрістю: «Добре роби - добре буде».
Нині вони на заслуженому відпочинку. Молоді літа сплили, як весняна вода. За плечима у кожного - сила-силенна років трудового стажу та понад півстоліття подружнього життя. Наситилися і життям, і працею. Тепер вони більше ніж у молодості залежні один від одного. Не те здоров’я, не ті можливості. Однак, вірність і любов, пронесені крізь усе життя, дають наснагу радіти буттю та цінувати кожну мить, прожиту разом.
«Хороша господиня, зугарна і до господарства, і до людей привітна. Має багато подруг. Дружно живе з сусідами. Напече пиріжків та роздає за Царство Небесне», - так тепло відгукується про свою половинку чоловік. Найкращі слова віднаходить для свого коханого і Катерина Дмитрівна: «Дбайливим господарем був завжди. У хліві та в дворі постійно знаходилося багато живності. Як були молодші, утримували чималий город, своїм невеличким транспортом возили кукурудзу, буряки. А тепер не під силу заводити велике господарство. По можливості купуємо, що необхідне - без сала і м’яса не обходимося. Цим опікується чоловік. Поїде на ринок, скупиться, то ми й не бідуємо».
З поважним ювілеєм Катерину Дмитрівну найперше привітають сестра та брат зі своїми родинами. Завітають у гості і племінники, якими вона тішиться, як рідними дітьми. Прийдуть і сусіди. А вона радо прийматиме їх у своїй господі та ділитиметься, як завжди, сердечною теплотою та щедрістю душі.
Оксана МІРОШНИЧЕНКО.
Джерело: http://чутове, сільські новини |
| Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (20.02.2015)
|
| Переглядів: 410
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS