Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Категорії розділу

Новини [959]
ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО [103]
"СІЛЬСЬКІ НОВИНИ"

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 205

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Новини

власна справа

Ще у школі завдяки вчителю біології Ірині Федченко хлопець зацікавився тваринним світом. Згодом саме до Ірини Віталіївни, яка потім працювала у бібліотеці, ходив за книгами, вишукуючи літературу про кролівництво. Тож черпав інформацію з книг і на власному досвіді знаходив найоптимальніші варіанти для реалізації свого задуму.

Це нині він утримує понад дві тисячі вуханів в охайному приміщенні з рівненькими рядами двох’ярусних металевих кліток. А починав свою справу з двох кролиць та двох дерев’яних кліток. Найпершим порадником і помічником був, безумовно, батько, Василь Іванович, який понад три десятиліття працював водієм у місцевому звірорадгоспі та мав неабиякий хист до техніки. Тож упродовж майже 12-ти років Микола Васильович разом з батьком удосконалював систему вирощування кролів, навіть механізував трудомісткі роботи.

Аби стовідсотково зберегти молодняк, вирішив застосувати європейські технології утримання тварин. Сам майстрував клітки, продумував кожну дрібницю. Так, безпосередньо гніздо з новонародженими кроленятами знаходиться в окремому відсіку, кролиця перші 15 днів не має до них вільного доступу, пускають її лише для годування. «Щоб вона їх ненароком не подавила», - пояснює Микола Васильович.

Професійно підходить господар і безпосередньо до розведення кролів. Кожна доросла племінна тварина парувального віку має своєрідний паспорт, де вказують її номер та відповідні дані, зокрема, і про батьків, аби не схрещувати родичів. Та й саме потомство проходить жорсткий відбір, щоб убезпечити надалі тварин від хвороб. Також М.Павленко рівномірно розподіляє кроленят, аби максимально розділити молоко між ними. «Жодна біодобавка не замінить материнського молока, - вважає Микола Васильович. - Тому кроленята знаходяться з кролицею 45-50 днів». Він розповів, що за нормальних умов утримання кожна самка на рік приводить потомство як мінімум шість разів. Вирощує господар Новозеландську та Каліфорнійську м’ясні породи. Вважає їх найбільш адаптованими до нашого клімату. Іноді схрещує породи, стверджуючи, що метиси краще ростуть.

Переконаний, кріль – річ прибуткова. «Треба лишень створити правильні умови утримання, аби тварини в чистоті сиділи та їли збалансований корм», - зазначає Микола Васильович. Мабуть, кожен, хто утримував вуханів, добре знає, як важко вберегти їх від підступних хвороб та падежу. Утім, М.Павленко вважає, що з цим можна впоратися, варто тільки суворо дотримуватися певних правил та ліквідувати джерела розповсюдження бактерій.

«Кріль – індикатор чистоти», - постійно наголошує Микола Васильович. Тому й клітки у нього з решітчастим дном. Відходи життєдіяльності не залишаються в них, а випадають у жолоби, з яких по своєрідній каналізаційній системі потрапляють у вигрібну бочку.

Щотижня здійснюють легку термічну обробку кліток, дезинфікуючи їх таким чином. Вікна забили москітними сітками, щоб не допускати в приміщення комарів. Від мух  розвісили спеціальні липучки. Тож позбавилися ще одного джерела поширення хвороб. Міні-ферму забезпечили самовентиляцією. А взимку просушують повітря, аби не було вологості. Дбають, щоб у клітках було сухо. Так, проточна вода автоматично по спеціальних трубах проходить уздовж кліток, потрапляючи у досить своєрідні поїлки. Цікаво було спостерігати, як кролі стрибають до них і, натискуючи їх мордочками, отримують живильну вологу. «Зробили з батьком спеціальну ємність для збільшення тиску води, щоб вона не застоювалася, - розповідає М.Павленко. – Аби уникнути зараження під час вакцинації поголів’я, використовуємо одну голку на одну тварину. Раз у квартал пропоюємо тварин від кокцидіозу, глистів, щепимо й від інших хвороб».

Вагомий аспект - харчовий раціон вуханів. «Один день життя кроля – це рік для людини, - зауважує Микола Васильович. – Тому не можна його втрачати, залишаючи тварин голодними. Взагалі добовий приріст кроля має становити 30-50 грам. Його ви не отримаєте, годуючи тварину свіжоскошеною травою. Ми ж виготовляємо власний гранульований комбікорм, до складу якого входить сіно люцерни, макуха, зерно ячменю, вівса. Біодобавок не використовуємо».

Разом з батьком змайстрували спеціа-льну кормокухню. Згадує, що устаткування до неї придбали в господарів, які планували здати його на металобрухт. А в умілих руках воно запрацювало й приносить користь.

Мене ж, окрім чистоти приміщення, вразила ще й музика, яка лунала на фермі. «Це Ви так кроликів розважаєте, чи привчаєте їх до атрибутів цивілізації?» - не втрималася від здивування. «Та, ні! Це щоб не було відчутної різниці у шумові, аби кролі не лякалися гучних раптових звуків. Бо тоді клітки ходором ходять, аж коливаються ряди», - посміхається у відповідь М.Павленко.

Навіть такий, здавалося б, дріб’язок, врахував цей ентузіаст своєї справи, аби тварини почували себе захищеними. Так само скрупульозно писав свого часу і бізнес-план для фонду регіональної підтримки підприємництва. Пригадує, що згодом його використовували як зразок в аграрній академії. «Ще й запитували у мене, в якому році я закінчував їхній вуз, - розповідає Микола Васильович. - І дуже дивувалися, коли дізналися, що не маю вищої освіти». Утім, М.Павленко сподівається, що його донька, дев’ятикласниця Маринка, з часом стане студенткою академії та здобуде фах ветлікаря. Тим паче, що дівчинка розділяє захоплення свого батька. Тож недарма в народі кажуть про яблуко, яке від яблуні недалеко падає. А Микола Васильович твердо переконаний, що дітей до праці треба змалку привчати, як свого часу і його батько це робив. Продемонстрував він і невеличку плантацію полуниці, яку донька зі своїми друзями посадила поруч із міні-фермою. Вважає, що в селі інакше не можна. Своя ж справа також приносить певний прибуток.  «Виживаємо за рахунок обороту. Продаю кролів і для розведення, і на м’ясо. Обов’язково усе пропускаємо через ваги. Та й ціни прийнятні. У нас можна придбати і гранульований корм для кролів», - розповідає Микола Васильович.

Нині модно на кожному кроці про патріотизм говорити. Але ж гомоніти – не тяжко працювати на рідній землі. Тому, вважаю, й заслуговують на особливу повагу люди, які докладають чималих зусиль, аби не лише вижити, але й отримати гідний прибуток та мати достойне життя у рідному селі, на українській землі…

Оксана ЧЕРКАС.


 



Джерело: http://чутове, сільські новини
Категорія: Новини | Додав: редакция (13.06.2014)
Переглядів: 196 | Рейтинг: 1.0/1
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Друзі сайту