Каталог статей

З тих пір минуло понад двадцять років. Нині Григорій Іванович ще більше розширив діапазон своєї діяльності. Плідно трудиться у Полтаві на посадах першого заступника голови Головного управління Держземагентства у Полтавській обл. та завідувача кафедри Полтавського національного технічного університету                 ім. Ю.Кондратюка. Крім того, він - кандидат наук з державного управління, автор 60-ти наукових праць. А ще – поет. Так, нещодавно Григорій Шарий видав четвертий поетичний доробок - солідну збірку поезій «Поляни надій», презентація якої відбулася у травні в обласній універсальній науковій бібліотеці ім. І.Котляревського. Тож маю честь представити Григорія Шарого в іпостасі звитяжця красного письменства, члена Національної спілки журналістів України та Полтавської спілки літераторів.

 У затишній та ошатній залі головної книгарні Полтавщини зібралася творча інтелігенція: письменники, літературні критики, книговидавці, журналісти, композитори, співаки, студентська молодь.

Публічне представлення підготувала і провела провідний бібліотекар відділу соціокультурної діяльності ПОУНБ                  ім. І.Котляревського Галина Вовченко. До речі, Галина Василівна пише вірші, вона автор збірки поезій, тому зуміла якнайкраще познайомити присутніх, як вона висловилась, «з героєм та героїнею заходу», тобто з творцем і його творінням. Задля цього вдалася до найбільш переконливого аргументу – читання творів поета. І зазвучали з її уст та уст бібліотекарки відділу Марини Лагоди поезії по-особливому зворушливо і натхненно. А в них - такі чудові образи-веселкові переливи: «І на ранок зимно-зимно сонце всілося на сніг...», «понесла у світ жар-птиця літо красне й не одне…», «запахне хлібом нива золота…», «розлігся степ, жупан просторий трав розкинув…», «підростає у сні ця нива, мов дитя...», «восени на пошуки вересень іде…», «відпливає долею листя у струмку, повертає думкою пам’ять у весну…», «завесніли мрії, а застала осінь…»

Або ж коротко і ємко:

«Життя на сторінку писане,

Ось спасибі кажу, як міг!

Словом, піснею знову втішуся!

Мов знайшов для душі поріг!»

І ще:

«Прочитав… так складно, гарно!

Зичуть долі прості слова,

Не вичурна мова спольщена…

Не спозичена з чужих слів, 

А наша натруджена, стоптана!

Від слова до слова – біль».

У  цих та інших рядках - стислість і вичерпність, які у поєднанні створюють особливе сприйняття, коли є місце для мислення читача. Достеменно, в  цьому і родзинка творчості Григорія Шарого. Саме у його віршах  поет і читач стають співавторами своєрідного світобачення, доповнюючи один одного. Він, як той художник, котрий уміло володіє фарбами, відтінками і напівтонами. Ось заблистіли яскраві і соковиті кольори, але далі – стримані пастельні акварелі, ніжні, як легкий весняний вітерець.

Пейзажна лірика іде поруч із громадянською. Коли поет торкається суспільно значимих тем, трагічних подій, то виявляє критичність, яка іноді доходить до сарказму. Проступає праведний гнів, а іноді спортивна злість, яка так і норовить узяти хворостину, аби відшмагати і здолати лиходія. Але автор вгамовує почуття та заганяє їх у стримані поетичні конструкції, що поєднують роботу  розуму і серця.

Член Національної спілки письменників України, літературознавець, поет, критик, публіцист Микола Костенко, характеризуючи збірку поезій «Поляни надій», відзначив: «Книга, яку презентуємо, - нове явище для полтавської гільдії поетів. Автор багатий на емоції, життєві враження, внутрішній світ, дуже оригінальний, самобутній, людина від землі.  Талант свіжий, кострубатий, не устояний, але міцний. Я працював над збіркою із задоволенням, отримав масу нових почуттів, вражень. Працюючи вночі, думаючи як літературний критик, виважував, як краще перелиті через край почуття прикоротити так, щоб вийшла переконлива конструкція. Були місця, які так і хотілося переписати, але коли осмислював, казав собі: «Зернина є, треба розлущити».

Голова Полтавської спілки літераторів Михайло Любивий, привітавши автора з виходом чудової книги, яка зігріває серця, відзначив: «Наші шляхи перетнулися. Познайомився з Григорієм Івановичем як з поетом, прочитавши першу його збірку «Земля шепче». Образність свіжа. Імпонує, що Григорію Шарому вдаються замальовки про природу. Дуже самобутня людина. Все твердіше стає на поетичний шлях. Використовує у своїй творчості нові форми, нові мовні засоби. Прочитав вірш «Коханій». Не люблю, коли за шерстю. Вкажу на недоліки. Поету для росту конче необхідно учитися у майстрів, адже віршування – ціла наука».

Свою думку з приводу нової збірки висловив і технічний редактор, директор видавництва «Полтавський літератор» Анатолій Карпенко: «Неординарні погляди на життя. Легко було працювати, оскільки  все знайоме, близьке і зрозуміле, одним словом - одвічні істини».

Прозвучали схвальні відгуки й від близьких людей Григорія Шарого. Так, чутівка Алла Косик, яка тривалий час працює з ним пліч-о-пліч у землевпорядній службі, повідала, що вона вдячна долі за можливість разом служити людям. А поетична творчість додає ще більшої наснаги та надзвичайно урізноманітнює буденність. У її кабінеті є творчі доробки шефа, якими цікавляться колеги, молоді спеціалісти.

По-особливому присутні сприйняли виступ Світлани Шарої, дружини поета, яка зізналася, що вона щаслива жінка, адже має доброго чоловіка, який  палко любить її та дітей, присвячує їй вірші. Зачитані нею поезії звучали щиро і проникливо. Але найбільш переконливими були поетичні твори у виконанні самого автора. Його поема «Лицарі», яка увійшла до збірки поем «Тарасові стежки», презентованої того дня, зворушила до глибини душі, адже там нуртували і гнів, і біль поета за рідну Україну. А в ліриці автор був ніжним і трепетним. Ось таким багатогранним, знайомим і невідомим постав перед присутнім Григорій Іванович Шарий, який успадкував поетичний талант від матері, Ольги Оніпко, а життєву позицію - від вільнолюбного роду батька, Івана Шарого.

Тож неспроста його поезії отримують нове життя. Дев’ять віршів Г.Шарого уже покладені на музику і продовжують існувати у піснях. Композитор Володимир Раковський перед присутніми виконав дві пісні «Квіточка» і  «Рушник». Прийняв Г.Шарий музичний дарунок від солістки Заслуженого ансамблю пісні і танцю України «Лтава» ім. В.Міщенка Віри Мотчани, яка виконала пісню «Моє рідне село». Цей музичний твір ніби підкреслив, що істинні цінності - любов до землі і людини всотані з молоком матері і є визначними чинниками творчості справжнього поета, який ніколи не забуває своїх витоків.

Оксана МІРОШНИЧЕНКО.