Каталог статей

- Мама народилася на Сумщині. У сім’ї, крім неї, було ще троє діток. Під час Голодомору померли двоє її молодших сестер. Аби врятувати двох інших дітей, батьки відвели їх у сусіднє село до тітки, у якої було справжнісіньке на той час диво – корова. Саме завдяки цій худобині діти й залишились живими. Незважаючи на всі труднощі, мама змогла здобути хорошу на той час освіту – сім класів.

Під час війни вона потрапила у військову частину, що знаходилася у Курській області. Новобранців вчили стріляти. Мама до кінця життя пам’ятала страх перед першим пострілом в мішень: руки трусилися, душа падала у п’яти, а серце виривалося з грудей.

Зваживши на мамину освіту, після навчання її відправили в роту зв’язку 217-20 армійського запасного стрілецького полку, а згодом – у перший Білоруський полк. Вона потрапила в штабну батарею, де її призначили керуючою корпусом телефоністів. Ганна Кузьмівна брала участь у багатьох битвах. Останніми роками вже точно й не пригадувала, де вони проходили. Говорила, що коли лежиш під кулями, то не особливо задумуєшся про своє місцезнаходження. Найбільше мама пам’ятала бої на Дніпрі, Бузі. Жахлива битва була й на Віслі. Розповідала, що коли червоноармійці форсували річку, лід під ногами так і тріскався, що вже й казати про машини… Доводилось знімати з них телефонну апаратуру і нести на собі. Лід ламався, кулі так і свистіли повз. Мама постійно дивувалася, що вижила тоді. Однак, була глибоко переконана, та і я так вважаю, що її врятувала віра. Ні, занадто релігійною Ганна Кузьмівна не була. Але знала дуже багато молитов, навчала цьому й своїх бойових товаришок. І навіть пізніше вдома завжди сварила нас, дітей, коли ми у запалі випадково згадували нечистого. Це було суворо заборонено.

Г.Кека розповіла, що полк, у якому служила її мати, був одним з перших, які ввійшли у Берлін і сповістили світові про закінчення кровопролитної війни.

Ганною Кузьмівною по праву гордяться земляки, адже за мужність отримала близько тридцяти нагород. Привертають увагу відзнаки за визволення різних міст СРСР та взяття європейських. Серед інших – «За участь у героїчному штурмі і визволенні Варшави», аналогічний – за Берлін. Останній, до речі, жінці вручив сам легендарний маршал Жуков. Мала Ганна Кузьмівна й медаль імені цього легендарного полководця «За перемогу над Німеччиною у Великій Вітчизняній війні 1941-1945 рр.» В активі Г.Гавриленко й ордени Вітчизняної війни та “За мужність”. Останній отримала за героїчний і повний відваги вчинок: дощової ночі під шквалом куль полагодила дроти зв’язку.

На фронті Ганна Кузьмівна зустріла і своє перше кохання, вийшла заміж. Однак чоловік був родом з Краснодарського краю, після війни вирушив додому. Подорожувати тоді було страшно, тривалий час подружжя не бачилось… Так і минуло те кохання. Зате з нього народилася перша дитина Г.Гавриленко.

Вдруге вийшла заміж Ганна Кузьмівна вже у Василівці, куди її переселили після війни. Г.Кека згадує свого покійного тата, Олексія Марковича, як суворого, але доброго й справедливого чоловіка.

У повоєнні роки Ганна Кузьмівна працювала дояркою на одній з ферм радгоспу ім. ХТЗ. Згодом знову їй стала у нагоді семикласна освіта: жінку помітили і запропонували роботу завідуючої продуктовим магазином. Майже до пенсії Ганна Кузьмівна працювала в магазині, перед виходом на заслужений відпочинок була ще й телятницею.

Гартована війною, ніколи не боялась труднощів і хвороб. Та й чого боятися людині, в пам’яті якої до останнього подиху зринали страшні картини фронтових буднів, Голодомору? Усе найгірше було позаду, коли її стомлена, але щаслива душа полинула у вічність. А по собі ця героїчна жінка залишила лише добру згадку у серцях земляків і вдячність покоління, заради якого йшла колись на смерть під фашистські кулі.

Дар’я Густіліна.