Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Категорії розділу

Новини [959]
ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО [103]
"СІЛЬСЬКІ НОВИНИ"

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 208

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Новини

Мобілізація
Що може відчувати мати, яка змушена розлучитися у цей нелегкий час з єдиним сином? А що робиться в душі дружини, яка залишилася з двома малолітніми дітьми? Риторичні запитання, бо відповідь на них знає кожна доросла людина. Попри це, тішить одне: хоч вони, неньки, кохані, сестри, як усі жінки, і належать до слабкої половини людства, все ж віднаходять у собі сили перші порухи душі - протест, розпач, тривогу - здолати вірою, надією, любов’ю, якими благословив їх Господь. Тепер своїх синів, чоловіків, братів вони будуть прикривати від всіляких небезпек тихою, але щирою молитвою, завдяки якій ітимуть з ними поруч, а відстань не розірве отих невидимих уз родинної єдності. З перших хвилин, як тільки надійшли повістки, жінки підставили свої тендітні плечі. Почали віднаходити кошти для спорядження, аби придбати все необхідне. Вочевидь, інтуїтивно відчували, що саме їхня підтримка допоможе господарям родин стати насправді мужніми і відважними захисниками Вітчизни. Першою, з ким познайомилася того зимового ранку, була Наталія Галаган з Филенкового. Вона приїхала зі своїм братом до військкомату, аби провести його у вирішальну дорогу. Юрій Дрозд, який проживає з дружиною в Карлівському районі, саме від сестри дізнався про повістку з військкомату. Тож, не заїжджаючи у рідну Скибівку, він прибув до комісаріату, аби отримати картку для проходження медогляду. Тракториста у районній лікарні визнали придатним до служби. Тепер він чекав на отримання військового квитка та відправку до Полтави. Коли я у нього запитала, з яким настроєм він іде до армії, відповів скупо: «З бадьорим. Це мій обов’язок. Треба ж комусь захищати свою країну. То чому не мені?» А сестра додала: «Все буде добре, адже ми обов’язково переможемо. Правда ж на нашому боці». Оптимістично були налаштовані і жительки Червоного Юлія Жаботинська, Марина Торовик, які проводжали своїх чоловіків. А Світлана Гайош розлучалася одразу з двома братами, Олександром та Юрієм. Останній з них свого часу був миротворцем в Анголі, то ж у розмові зазначив: «За участь у бойових діях мене нагородили медаллю. То ж чого мені боятися, адже я йду захищати свою країну, в якій живуть мої рідні. Звичайно, тяжко залишати дружину з дітьми, яких люблю, але нічого не вдієш. Така наша чоловіча доля - відстоювати мир та спокій свого народу». З ним були солідарні і Володимир Тригуб, Олександр Єхно, Валерій Цимбал, Олег та Віктор Сорочинські, які згрупувалися в одну компанію та безперестанку сипали жартами. У той момент навіть не хотілося думати про щось сумне. Однак, коли ця життєрадісна ватага попрощалася зі своїми рідними та зайняла місця в автобусі, а невдовзі вирушила до Полтави, усі жінки гірко заплакали. Обнялися і дали волю своїм почуттям. Чи то чоловіки забрали з собою свій гумор, чи то природа їхня така тонкосльоза?.. Варто пам’ятати, що наша віра і наше чекання неминуче врятує рідних від лиха. Мабуть так думала і Валентина Стрижак, мама Сергія Неділька, яка провела єдиного сина до війська. Витерши сльози, жінка оволоділа собою. А подумки дала собі слово більше не побиватися за своєю дитиною, а віддати його в руки Божі та палкіше молитися за нього. Оксана МІРОШНИЧЕНКО. Фото автора.
29 січня відбулася друга відправка призовників для підготовки до служби в Збройних силах України. На подвір’ї військкомату атмосфера була насичена тривогою і душевним болем проводжаючих. Так, час від часу витирала сльози зажурена мати Галина Михайлівна Тандур: вона разом з чоловіком Миколою Володимировичем проводжала одразу двох синів - Андрія та Віталія. Хлопці трималися стійко, а батьки безпорадно чекали відправки. Також цього дня у військову частину Львівської області поїхали ще два брати: Віталій та Валерій Кучеряві. Останній, до речі, - талановитий співак, який неодноразово радував жителів району своїм неповторним голосом. Привертала увагу доволі оптимістично налаштована пара. Валерій Филенко з Филенкового міцно тримав у обіймах свою кохану. Чоловік постійно жартував, а вона тихо посміхалася у відповідь. Валерій Анатолійович працював у СТОВ «Ніка». Навесні йому вже приходила повістка, але підприємству надали бронь. Коли прийшов другий виклик з військкомату, колишній матрос В.Филенко сказав, що піде в армію: «Заради двох своїх дітей – доньки і сина, яким 10 і 12 років, та заради стареньких батьків». Його однофамілець 25-річний Олександр приїхав до пункту збору з батьками. Павло Васильович був помітно схвильований, адже свого часу служив у Афганістані, тож чудово знає «смак» війни і не хоче такої ж долі для сина. Взагалі з Филенкового того тижня відправили трьох чоловіків. Від військкомату гурт призовників вирушив до адмінбудинку, де на них чекали представники районної влади та інші проводжаючі. Виконуючий обов’язки голови РДА Сергій Апряткін мовив напутнє слово майбутнім захисникам Вітчизни. Волонтери подарували хлопцям символіку України – національні прапори (фото на 1-ій стор.) та роздали номера телефонів для підтримання зв’язку з ними. Під мелодію Державного Гімну призовники направилися до автобуса, яким їх доставили до відповідного навчального центру Полтави. Юлія ЧЕРНІЧКА. Фото автора.

Джерело: http://сільські новини
Категорія: Новини | Додав: редакция (06.02.2015)
Переглядів: 167 | Коментарі: 1 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 1
1  
Заради кого йдуть люди помирати???????????Цікаво коли підуть на війну ті,хто від неї відкупився взятками?  І де ж наші патріоти-мужчини з РДА, нехай візьмуть автомати в руки  і їдуть воювати! !!! Хоча дійсно невже вони такі дурні, що підуть на смерть?

Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Друзі сайту