Шевченко як творець - багатогранний. Кожна його грань
випромінює світло, яке зігріває не одне покоління. Щоб це осягнути, доводиться
докладати чимало зусиль. Адже, як
зауважили у своїй розповіді ведучі Ольга Заливча, Сергій Асатуров та В.Гуля,
«…його муза, творчість, уся його поетична діяльність стояли біля колиски
української суспільної думки, роблячи перші несміливі кроки в напрямку до
визначення національно-політичних ідеалів України. Він є символом нації, нашим
минулим, сьогоденням і майбутнім. Його ім’я відоме в усьому світі, його вірші
знані на всіх континентах».
А потім усі, хто прийшов вшанувати великого поета того
дня, крок за кроком пізнавали душу творця, розпечену болем та гартовану в
борні, яку розкривали учасники
літературно-музичної композиції. Ось на сцені Ярослава Корхова на бандурі виконує
«Сумний наспів», а Сергій Федоренко на фоні акомпанементу читає вірш «Кобзар».
А далі Світлана Лосяніна та Віктор Щербак розіграли епізод із дитинства Тараса,
сирітська та самотня душа якого шукала
притулку. Глибоко розчулювали промовлені ними слова-спогади знедоленого
хлопчика: «Була вечеря, коли мати жила, тепер мене годують штовханцями… А тоді
кожен вечір був святом! А ще як вишні зацвітуть, як сядемо вечеряти надворі, як
соловейко защебече-защебече! Катерина вечерю подає, а мама на нас дивиться і
посміхається… А спали ми під відкритим небом, на подвір’ї, а над нами роїлися
зорі, і тато казав, що десь там сіяє і моя зірка…»
І почув маленький пастушок від свого товариша слова
розради, що на нього чекає незвичайна доля, яку побачила баба-повитуха. Вона
передрікала, що Тарас – неабияка дитина, яка волю у панів одніме. А потім його
у сні втішала покійна мама, яка хвалила за успіхи в читанні, співах, малюванні
та висловила сподівання, що він стане малярем. Провістив синові особливе
майбутнє і батько, сказавши: «Тарасу із мого хазяйства нічого не треба, він
буде або щось дуже добре, або велике ледащо: для його моє наслідство або нічого
не буде значить, або нічого не поможе».
І як підтвердження істинності пророцтва – його
здійснення. Зглянувся Бог над сиротою: давши йому талант до малювання, поезії,
допоміг реалізувати його через впливових людей.
«Знайомство з Сошенком, Венеціановим, Брюлловим,
Жуковським зіграло величезну роль у біографії Тараса Шевченка, -
продовжували ведучі далі. - Ці люди і
викупили обдарованого кріпака у поміщика Енгельгарда. Тепер Шевченко - вільна
людина. Він активно вчиться і працює в академії мистецтв. Одержує срібні медалі
за картини: «Хлопчик-жебрак, що дає хліб собаці», «Циганка-ворожка»,
«Катерина». І вперше заявляє про себе як талановитий поет. 1840-1847 роки -
розквіт поетичної творчості Шевченка. Саме в цей час вийшли такі визначні
твори, як «Гайдамаки», «Перебендя», «Тополя», «Катерина», «Наймичка»,
«Хусточка». 18 квітня 1840 року з’явилася перша збірка віршів «Кобзар». Це
стало епохальною датою розвитку українського письменства».
У коротку хронологію життя і творчості великого
Кобзаря гармонійно впліталися його пісенно-помережані поезії у виконанні
учениць Артемівської та Чутівської шкіл Наталії Топчій, Катерини Петренко,
Тетяни Баринової. Дівчата зуміли окреслити трагічну долю безталанної жінки,
схвилювавши слухачів. Органічним доповненням до цілісної картинки на цю тему
були й пісні «Зоре моя вечірняя», «Не тополю високую», «Зацвіла в долині» на
слова Шевченка у виконанні Ольги Ладіної, Я.Корхової та дуету в складі Н.Топчій
та Артема Чижа. А чого вартувала молитва, проспівана Анною
Бабенко й Марією Гринчук та "Заповіт”, продекламований самим Шевченком,
роль якого виконав С.Федоренко.
Яскравим і зворушливим був, безперечно, виступ
народного інструментального ансамблю викладачів дитячої музичної школи «Мрія».
Коли вони грали знаменитий у всьому світі твір геніального поета «Реве та
стогне Дніпр широкий», то всі пройнялися єдиним духом величі та патріотизму. А
пісня «Шлях до Тараса», яку виконав Юрій Свіжина, лише підсилила його, адже у
ній утверджувалося: «Наша дума, наша пісня не вмре, не загине». Та як вона може
загинути, коли живе народ, коли живе пророче слово його генія, яке і досі
збурює до боротьби за правду і свободу. Тож
цілком природно, що зі сцени
зазвучали поетичні рядки про Небесну сотню: «Земну покинувши родину,
Вони ідуть в останню путь, За честь, за волю, за Вкраїну Ідуть, щоб Богу
присягнуть!»
Пам’ять про тих, хто віддав своє життя на Майдані
у карколомні дні за свободу,
суверенність і майбутнє України, вшанували хвилиною мовчання.
Завершальним акордом концерту були хореографічна
композиція «Вітальна» у виконанні Зразкового ансамблю народного танцю районного
Будинку дитячої та юнацької творчості «Капітошка» і виступи метрів нашої сцени
Любові Тіцької та Валерія Кучерявого. Цей дует подарував присутнім дві чудові
пісні, які окриляли і надихали вірити у краще, зрощувати паростки добра та
нести скрізь злагоду. Цього всього прагнув наш Шевченко.
Оксана
МІРОШНИЧЕНКО.
Джерело: http://сільські новини, чутове |