Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Наші довгожителі
Їй бажали передусім здоров’я, благополуччя та всіляких гараздів. Адже хоч прожила вона нелегке життя, в якому були лихоліття війни, розруха та повоєнна відбудова, зате звідала багато хорошого. І найкраще, що в неї є - це її родина. Доля подарувала їй трьох синочків-ясеночків, яких виховала разом з чоловіком. Родина старшого сина проживає в Гомелі. А Володимир і Сергій – у рідному селищі, тому й опікуються своєю матінкою. Старший з них уже на пенсії, а молодший очолює КП «Чутівське». Саме він найбільше схожий на батька не лише зовнішністю, а й лідерською вдачею. Адже Петро Павлович постійно обіймав керівні посади в селищі: завідував поштою, інкубатором та автостанцією. На жаль, його життя обірвалося на 54-му році. Вочевидь, далися взнаки нелегкі фронтові будні воєнного льотчика. Його дружина з поміччю Бога, в якого вона завжди вірила, мужньо і самовіддано зносила удари долі, виховуючи своїх дітей у добрі та повазі до людей.
Своє трудове життя Валентина Сергіївна присвятила також людям, працюючи в об’єднанні підприємств громадського харчування. Була вона і комірником у ресторані «Полтавчанка», і буфетницею у їдальні, і бухгалтером Чутівського сільпо.
«Метка, швидка, справна, уміла і привітати, і «підперезати», - так коротко і влучно охарактеризував Валентину Сидоренко колишній її колега О.Ващенко. Пригадуючи ті далекі часи співпраці, додав: «Валентина Сергіївна - одна з найсумлінніших трудівниць сфери громадського харчування. У неї ніколи не траплялося нестач. Хоча робота й була не з легких, та їй вдавалося успішно справлятися з обов’язками. Її любили і поважали в колективі».
Того дня очі ювілярки сяяли від щастя, але природна скромність трохи накладала відбиток на поведінку. Вона тихо сиділа і слухала, що говорять гості. Лариса Мойсеєнко із її сином Сергієм – однокласники, та ще й сусіди. Тож Лариса Петрівна, пригадуючи дитинство, з теплотою відзначила гостинність матері свого однокласника. До цього часу пам’ятає смак пиріжків, якими Валентина Сергіївна щедро пригощала сусідську дітвору. До речі, з тих пір нічого й не змінилося. Як і раніше, малеча часто навідується до неї, виходячи з її оселі з повними кишенями цукерок. І досі вона уважна і привітна до сусідів, з любов’ю ставиться до кожного з них.
Гості адресували іменинниці добрі й теплі слова. А вона дякувала і дивувалася: чому їй скільки уваги? Бо ж сама – небагатослівна. Розповіла лишень, що приїхала з Калініна, рідного міста, де зустріла свого судженого, красеня-льотчика Петра та у 1946 році вийшла за нього заміж. А через рік чоловік привіз її з сином Валентином у Чутове. Оселилося молоде подружжя спочатку в бараці, а потім вісім років зводили свій будинок. З тих пір росіянка за походженням стала українкою за духом, а мальовниче селище у Полтавському краї стало для неї другою батьківщиною, де пролягла її трудова стежина, де зростила діточок, діждала невісток, яких любить, як своїх дочок. Радіє і чотирьом онуками та правнукові. Трьохрічного малюка на травневі свята привезуть батьки з Києва, аби усією родиною привітати бабусеньку зі світлим і поважним ювілей.
Змалечку звикла до праці, Валентина Сергіївна й нині не сидить на місці. Усе поривається поратися на городі. Син каже, що не дозволяють їй цього робити. Але хіба ж її втримаєш? Свої почуття Сергій Петрович висловлює скупо, по-чоловічому: «Мама є мама!» Зрозуміло без зайвих слів, що вона - найкраща, найрідніша і найдорожча у світі людина.
І що з того, що роки не ті. Головне, що є снага до праці і життя заради дітей, онуків та правнуків.
Джерело: http://чутове, сільські новини |
| Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (29.04.2015)
|
| Переглядів: 500
| Рейтинг: 5.0/1 |
|
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS