Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Захисники Вітчизни
Про Артема дізналася від його батьків Івана та Світлани Собків, коли фотографувала це подружжя у своєму кабінеті з тепловізором та записувала подяку на адресу благодійника, який придбав для їхнього сина цей дороговартісний, але життєво необхідний у бойових умовах пристрій. Вразила неймовірна гордість, з якою розповідали про сина. Попри тривогу і страх за життя Артема, зрозуміли та підтримали хлопця у його рішенні. І навіть самі долучилися до волонтерської роботи.
З Артемом же про статтю домовлялися ще на початку літа, але важко спілкуватися у телефонному режимі, та й не до того було. Тож вдалося зустрітися лише у грудні, коли приїхав на гостини до батьків. Перше враження - позитивний, неймовірно чемний і скромний... Навіть не вірилося, що цей молодий чоловік побував у самому пеклі сучасної гібридної війни. Бо ж лишився таким же безпосереднім, відкритим і чесним...
Чому обрав саме добровольчий батальйон? Бо не сприймає армійські структури. І це попри те, що після закінчення школи вступив до Харківського національного інституту Міністерства внутрішніх справ! Волелюбній душі хлопця було затісно у службових, майже схоластичних стінах. Тому витримав лише рік, а згодом перевівся на цивільну спеціальність, пов’язану з психологією. Тим паче ще в школі пройшов волонтерські курси при РЦСССДМ. Взагалі Артем - особистість багатогранна. Займався спортом, особливо полюбляв баскетбол. Навчався у музичній школі, закінчив композиторські курси, вів програму «Рівний рівному» (просвітницька робота серед молоді щодо здорового способу життя).
Коли відбувалися події на Майдані, Артем був прикутий до ліжка після тяжкої ДТП. Тож взяти участь у всенародному віче не мав змоги. Але як запалало на Сході, уже не міг лишитися осторонь. Зробити цей крок вдалося не одразу, бо ж матері, яка уже втратила одного сина, нелегко було відпустити другого, єдиного, на війну. Але як же його втримаєш?
Записався до найбільш патріотично налаштованого формування, бо відчував, що це саме його. Вірив, що люди, для яких за честь загинути під час бойового завдання, можуть щось змінити. Приваблювала і жорстка дисципліна. Зокрема, досить суворо наказували за вживання спритного.
Згадує, що дивізіон формувався з «нуля». «Перший міномет відібрали у ворога під Іловайськом, - розповідає А.Собко. - Навчалися стріляти майже по книгах».
Утім, на війні наука засвоюється швидко. І згодом навички відточили до автоматизму: за сорок секунд могли установити та навести ПМ-120. «І нині ніхто не може повторити наш результат», - посміхається Артем.
А.Собко прийшов рядовим солдатом, дослужився до в.о. командира мінометного дивізіону. Взагалі ж роботу довелося виконувати різну. Розповів, що був навідником-координатором: вираховував приціл і дальність попадання снаряду і не лише для свого дивізіону, а й для усієї артилерії даного сектора.
Окрема сторінка життя - операція у Широкиному. А.Собко розповів: «143 дні провели у цьому населеному пункті, з них 93 - на передку. В окопах майже не сиділи. Найтяжчими були п’ять діб жорстоких боїв у лютому, коли ворог використовував усе, що можна, починаючи від автоматів, мінометів, до танків і артилерії. П’ятеро діб ми не спали, лише на три години лягали під крапельницю - і знову у бій. Але 20 кілометрів фронту спільно з бійцями добровольчого корпусу «Донбас» відстояли. Хоча і падали від перевтоми з ніг та втратили багато побратимів, але масивний удар ворога витримали».
У липні перед Мінськими домовленостями відвели свою артилерію. Бойові навички, уміння і авторитет Волена знадобилися в іншій сфері: він став командиром розвідки мінометного дивізіону. «Підібралися справжні профі, тож ми якісно виконували свої завдання», - пригадує Артем.
А.Собко вважає, що виконав увесь свій план-максимум на війні: 128 артилерійських боїв, три з половиною місяці у розвідці. «У багатьох і за все життя стільки подій не траплялося, як у нас за рік і чотири місяці», - жартує він.
Тож на своїх плечах, як справжній чоловік і захисник, виніс чималий тягар воєнних буднів, не чекаючи на славу і визнання, бо ж зазначає: «Посвідчення УБД мені не потрібне, я не за це сюди прийшов воювати. Не за якісь пільги чи привілеї, а за свою країну...»
І нині Артем не збирається опускати руки. Разом з побратимами планують створити громадську організацію, аби мати вплив на суспільство. «Будемо відбудовувати Україну. Я свою Батьківщину бачу такою, де люди не житимуть за принципом «моя хата скраю», а поважатимуть один одного і пишатимуться своєю нацією, історією і культурою».
Оксана ЧЕРКАС
Фото з домашнього архіву.
Джерело: http://чутове, сільські новини |
| Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (31.12.2015)
|
| Переглядів: 495
| Рейтинг: 2.7/3 |
|
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS