Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Категорії розділу

Новини [959]
ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО [103]
"СІЛЬСЬКІ НОВИНИ"

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 208

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО

жінки Чутівщини

Аби відчути дух майдану

- На майдані мені довелося побувати чотири рази, - розповідає Н.Легкобит. - Перша поїздка припала на восьме грудня, коли я потрапила на народне віче.

А вже 21 грудня, коли там панувало відносне затишшя, я взяла своїх дітей і поїхала до столиці, аби вони побачили, як твориться історія України. При вході до Жовтневого палацу нас запитали, хто ми й звідки. Виявилося, що там була й наша землячка. Невдовзі нам організували зустріч. Леся Володькіна родом з Артемівки була рада побачитися з нами. Ми їй відповіли тим же. Оскільки вона була дуже зайнята, ми обмінялися телефонами. Під час спілкування вона тримала нас у курсі всіх подій. Тож про новини у Києві ми дізнавалися не лише через телебачення, а й через живе спілкування у телефонному режимі з Лесею та іншими знайомими з Полтавщини, які бували на барикадах. Це й допомагало жити одним життям з великим загалом однодумців, які вірили у кращі зміни в країні та вносили посильний вклад у спільну справу. Ми вже не уявляли себе без Майдану, вболівали за все, що там відбувалося. Як тільки траплялася нагода, знову вирушали до Києва. У січні ми об’єдналися з Лесею, бо дізналися, що планується «зачистка» силовиками. Були переконані: якщо ми та багато таких, як ми, будемо там, то влада не посміє учинити лихе. На щастя, все обійшлося, і ми через 12 годин зі спокійною совістю повернулися додому.


За покликом серця

- Моє перше знайомство з Майданом відбулося другого грудня, - розпочала розповідь Л.Володькіна. - Я відчула поклик серця, що мені обов’язково треба побувати там. З цього часу я до нього прикипіла всією душею. Вирішила не просто спостерігати, а й брати активну участь у житті Майдану. Адже мені також хотілося змін. Неодноразово була учасницею пікетів перед Міністерствами оборони, внутрішніх справ, прокуратури. Більшість часу проводила на кухні, яка знаходилася у Жовтневому палаці. Розпочинався день о сьомій ранку і тривав до 12-ої ночі з невеликою перервою. Було важко. За 12-16 годин фізичної праці дуже виснажувалися. Але не здавалися. Ніхто не скаржився, бо кожен розумів загальну мету – вистояти, домогтися свого. На кухні дотримувалися всіх норм санітарії. Одягали чепчики, фартухи, рукавички, маски, які змінювали щогодини. Вологе прибирання – двічі на день. Представники столичної санстанції перевіряли порядок через день у будь-який час в присутності журналістів. Як результат – жодного масового отруєння. Об’єми харчів були чималими – по дві сітки картоплі чистили за один раз, бо треба було нагодувати сотні мітингуючих. Робили заготівлі продуктів, а хлопці варили у казанах на вулиці. Ми ніколи не відчували дефіциту харчів, тому що люди постійно підносили нові. Найбільший продуктовий склад знаходився у Будинку профспілок. Весь багатотисячний Майдан був забезпечений провізією. Хто ділився салом, хто овочами і фруктами, хто варенням і медом. Всього було вдосталь. Салати з капусти, моркви, буряків були невід’ємною складовою меню. Запам’яталася кутя, яку ми приготували під керівництвом шеф-кухаря із Західної України. Там був мікс усіх смаколиків. У часи пік, коли не вистачало рук, студентки вузів приходили в обідню перерву і допомагали. Щодо побуту, то тут також все було організовано. Спали на підлозі на килимках. Проблем із гігієною не було, оскільки депутати від партії «Свобода» Ю.Бублик, О.Сиротюк, В.Черняков надавали свої номери в готелі «Україна». Тож я і мої колеги по кухні могли прийняти душ у зручний для нас час.

Дисципліна була сувора. Активісти реєструвалися у сотні. Ми підтримували зв’язок один з одним, аби убезпечити, а за першої потреби - виручити чи врятувати.

Волонтерів завжди вистачало. Це втішало і підбадьорювало. Я викроювала можливість повертатися додому, де потребували моєї уваги батьки, чоловік та донечка. За три місяці я здійснила більше десяти поїздок.


Не затихли бурі, не вгамувались болі

Остання спільна поїздка Надії та Лесі припала на 18-19 лютого, криваві дні Майдану. Вони потрапили в епіцентр подій, про які без жаху не можуть згадувати. Як кажуть, ще не затихли бурі, не вгамувались болі. Не забути вибухів світло-шумових гранат, від яких закладає вуха. Перед очима цих жінок і досі хлопець з відірваною рукою, який хотів відкинути від натовпу вибухівку.

- Пригадую, як прозвучала команда: «Газ, присідайте, прикривайтесь», - розповідає Надія. - А потім стало важко дихати, запекло у роті та засвербіли очі. Чулися постріли, зойки, гамір сполоханих людей. Але що дивно, паніки не було, миттєвий страх зникав, а натомість з’являлося якесь незвідане досі почуття відваги. Вражало, що кожен, хто там перебував, мав намір своєю присутністю довести, що він готовий навіть умерти за Україну. І що це так, ми переконалися, коли дізналися про «Небесну сотню». Вічна їм пам’ять і слава героям!

Волею долі ми не потрапили до числа полеглих, бо жах збройного протистояння перенесли на більш-менш безпечній відстані (поблизу Міністерства охорони здоров’я). Тут можна було якось уціліти. У нас не було ніяких засобів захисту: ні касок, ні масок, але прагнення чимось допомогти не дозволяло нам покинути «гарячу точку». І така нагода трапилась - для врятування людей у палаючому Будинку профспілок знадобився наш буксирний трос з машини.

А ще ми відчували відповідальність за нашого краянина Михайла Котенка з Артемівки, який у короткій телефонній розмові повідомив: «Нас заблокували у Будинку офіцерів. Трьох загиблих батюшка уже відспівав, принесли до десятка поранених. Мені гумова куля пошкодила обличчя, але не хвилюйтеся за мене».

Лише після того, як ми переконалися, що все зробили, що могли, і вже нічому не зарадимо, вирушили з Києва додому.


По-новому, по-сучасному

Нині, коли більш-менш устаткувалися події на Майдані, Налія Легкобит та Леся Володькіна не припиняють своєї активної діяльності. Адже переживши дотик до творення історії та вкусивши присмак свободи і пробудження громадянської гідності, вони не хочуть і не можуть жити пасивним життям обивателів. Їм болить доля країни, яка переживає тяжкі часи. Загрозу територіальній цілісності нашої держави вони хочуть відвернути своїми конкретними діями: беруть участь у будівництві барикад на посту ДАІ, що на межі Полтавської та Харківської областей, аби запобігти небезпеці для Чутового та всієї країни. Вони сумлінно і самовіддано чергують на блокпосту, турбуються про харчування активістів, про забезпечення порядку тощо. Крім того, вони відкриті до простого люду, переймаються його проблемами та намагаються їх вирішити. А ще шукають шляхи до співпраці з діючою владою. Заради громадської діяльності вони жертвують своїми особистими інтересами, недосипають. Безперечно, на це здатні лише справжні патріоти. До них ставляться по-різному. Одні не сприймають їх серйозно, ігнорують або ж засуджують. Інші - розуміють і підтримують не лише морально, а й матеріально. Свідченням цьому є той факт, що з кожним днем до пункту, де вони працюють, надходить все більше благодійної підтримки у вигляді фінансів, продуктів харчування від місцевих жителів, проїжджих. З’явився навіть надлишок продуктів, який вони планують передати у дитсадки.

Своїм особистим життям вони переконливо доводять, що можна і треба жити по-іншому, думати і діяти по-новому, по-сучасному.

Оксана МІРОШНИЧЕНКО.

Фото автора.



Джерело: http://сільські новини
Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (09.03.2014)
Переглядів: 259 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
2  
А грошей скільки заробили ? Чи за свої кревні хуліганити їздили ? Сумно, що є такі в нашому краї ((((

1  
Отакі дурепи і зруйнують Україну .... Це ж треба так майданити, щоб привести до влади жидів і промайданити Крим ????? Скільки треба розуму, щоб везти дітей на отой бендеряцький шабаш на майдані????? Безумовно, що Янукович- зло, але довести Україну до громадянської війни через оцей майдан- злочин!!!! Дві дебілякибендеряки , кращого не придумаєш.... Ось скоро народ буде виригувати цей майдаун кривавими слізьми.... Геройки мля... А сільським новинам краще було б про правоохоронців загиблих написати і про американських снайперів, які положили людей в домовини на майдані!!!!!! Робите з лайна героїв ....

Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Друзі сайту