Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Захисники Вітчизни
15-те червня 2015 року запам’ятає надовго, бо саме тоді отримав бойове хрещення під Староігнатівкою. Шістдесят чоловік обстріляли з мінометів, але, на щастя, нікого не поранило. Загалом 41-ий батальйон «Чернігів-2», куди його направили після польових навчань, виконує бойове завдання з охорони військових угрупувань. Тож підрозділу доводилося постійно змінювати місце дислокації та захищати 55-ту, 72-гу бригади, які воювали під Авдіївкою, Горлівкою, Пісками та іншими населеними пунктами. А перша мотопіхотна рота батальйону територіальної оборони «Щит-41», до складу якої входить Юрій, безпосередньо займається розчищенням «коридору», аби бійці просувалися безперешкодно та успішно виконували завдання. Тому Ю.Білому, як снайперу-розвіднику, потрібно, насамперед, займати вигідну позицію та чатувати на ціль.
«Страшно було перший раз, а потім втягнувся, - розповідає боєць. - Головне, ставитися до своїх обов’язків з максимальною відповідальністю, адже, як кажуть, я не один у полі воїн. Поруч зі мною побратими, які завжди прикриють кулеметним вогнем. А обережність - передусім! Задля цього знадобляться будь-які маскувальні засоби. Тож «кікімора», яку прислали волонтери, була дуже доречною. У сніжну пору згодився білий маскувальний халат. До речі, матеріал такий, що тепловізори сепаратистів не реагували на нього. Виручав і бронежилет. Одного разу він мене врятував від осколка. Пощастило».
Але війна є війна. На жаль, без втрат на ній не обходиться. Тож Юрій із сумом зауважив: «Толян, мій напарник по навчальній частині, підірвався на міні. Це сталося 16 жовтня. Я повинен був іти з ним на завдання, але несподівано командирували везти боєприпаси. Хлопці пішли без мене. Коли повернувся, дізнався, що Анатолій одразу загинув, а його товариш отримав опіки на 70 відсотках шкіри. Нині лікується у госпіталі. Шкода хлопців. Досі донька телефонує і розпитує у мене про батька. А що я їй скажу? Звичайно, підбадьорюю та наголошую, що її татусь - герой».
Зрештою, усі бійці, які знаходяться на передовій, гідні похвали за мужність. Вони ризикують своїм життям щохвилини, але при цьому залишаються незламними і непохитними. Їх не лякають погрози ворога, який надсилає «есемески» такого змісту: «Начувайся! Буде іловайський котел №2».
Наш бравий вояка Юрій Білий настільки призвичаївся до фронтового життя, що може собі дозволити поспати під колесами установки «Град», бо знає усі хитрощі противника. Можливо, за це йому дали позивний «Контра». Розуміється розвідник і на усіх видах зброї, бо мав можливість постріляти з неї.
Часто йому доводиться сідати за кермо машини ЗІЛ-134, на якій перевозить бійців. З цього приводу жартує: «Хто снайпер, той водій». Загалом Ю.Білий має досить розвинене почуття гумору, бо розповідав про все напівжартома. Приміром, повідав, як він зрадів зустрічі із «земляком», який виявився не людиною, а згущеним молоком, виробленим у Чутовому.
А найбільше розповідав про свого диво-пса, який не просто підхарчовується з його армійського пайка, а й справно несе з ним бойову службу. Алий (так назвав його комбат Сан Санич) насмішив якось тим, що кілька разів поспіль знаходив і приносив у зубах розтрощений мобільний телефон, який господар викинув, як непотріб. Чотирилапий - надійний охоронець і друг. З ним дійсно можна ходити у розвідку: ніколи не підведе й не покине у біді. Як тільки відчуває небезпеку, то одразу випихає з машини, або ж не пустить на те місце, де є розтяжка, на яку у нього особливий нюх.
А знайшов собаку боєць у лісосмузі, коли той спав біля дерева стоячи. Чоловікові стало шкода сполоханої тварини, потроху приручив. За виявлене піклування пес віддячує собачою вірністю, яка вражає до глибини душі. Якось Алий здивував розвідника, коли доторкнувся ззаду до його ніг своєю мордою. Це було несподівано тому що боєць залишив тварину на позиції, яка знаходилася за 22 км.
Нині Юрій Білий не уявляє подальшого життя без свого фронтового друга, тому мріє, як тільки демобілізується, забрати його додому. Жартує, що дістане йому посвідчення учасника бойових дій. Він переконаний, що Алому радітимуть у його рідній оселі.
До речі, про родину. Юрій - наймолодший у сім’ї, де виростили п’ятеро дітей. Примітно, що один із його братів Олександр також зараз служить у зоні АТО. Тож не варто навіть говорити, як чекають на них у рідній домівці. Після повернення до мирного життя Юрій, ймовірно, знову працюватиме будівельником-монтажником у Києві. Він першокласний спеціаліст з допуском на всі види робіт. Свого часу обслуговував Міжнародний виставковий центр, Палац спорту та багато інших важливих об’єктів столиці. Навіть складав підйомний кран, так що висота йому не на заваді. Комбат Сан Санич це зауважив, сказавши: «Хоч один не боїться висоти».
Його шеф по роботі завжди цікавиться, як йому служиться і чого потребує. Тож нещодавно прислав дороговартісні «глушаки» для його АК-74. На запитання Юрія, чи не шкода витрачати велику суму, відповів, що для нього нічого не жаль... Бо цінують і поважають висококваліфікованого спеціаліста на роботі та мужнього і відважного розвідника в армії.
Оксана МІРОШНИЧЕНКО.
Джерело: http://чутове, сільські новини |
| Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (09.03.2016)
|
| Переглядів: 805
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS