Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Захисники вітчизни
Віталій Асламазашвілі приїхав з родиною на Полтавщину з сонячної Грузії у 2005 році. Постійним місцем проживання сім’я обрала Артемівку, бо у цьому затишному містечку, крім мальовничої природи і привітних людей, вдале транспортне сполучення з обласним центром. А це - додаткові можливості для самореалізації на новому місці. Після закінчення школи Віталій отримав спеціальність автослюсаря в одному з полтавських профтехучилищ. Далі - одинадцять місяців армійської служби у Білій Церкві у військах протиповітряної оборони. Після демобілізації влаштувався працювати на одне з провідних підприємств області - ТОВ СП «Нібулон» машиністом-автомобілерозвантажувальником. Але розмірене життя тривало недовго. 28 квітня 2014 року молодого чоловіка знову призвали до лав української армії.
Спочатку місяць навчань у Полтаві, потім служба на блокпосту в Миргороді. Сміливі хлопці протягом трьох місяців охороняли Миргородський аеропорт від ворожих нальотів противника. На щастя, хоч військові літаки терористів і порушували неодноразово повітряний простір України, масштабний наступ відбувався лише на Донеччині і Луганщині. Тому другого вересня військову роту, в якій служив Віталій, перевели в Котовськ Одеської області, потім у Башкирівку, де хлопці продовжили навчання перед відправленням на Схід.
Згодом роту направили в Луганську область під сумнозвісне селище Щастя, поблизу якого тривалий час точилися запеклі бої української армії із силами противника. Солдатів поселили в ангар, який люб’язно надав захисникам місцевий фермер. Зі слів Віталія, за короткий час там вдалося створити нормальні умови для проживання. Найскладніше було з опаленням величезного бетонного приміщення, але виручили привезені переносні буржуйки. Продукти бійцям доставляли оперативно раз на десять днів.
У колективі завжди панувала сувора дисципліна, бо війна рівняє усіх - і рядових солдатів, і офіцерів. Військовослужбовці постійно розуміли, що знаходяться в стані підвищеної бойової готовності, тому ніколи не допускали бійок чи пиятики.
Рота була на другій лінії оборони, сам Віталій займав посаду старшого навідника на гранатомет АТС-17. На блокпосту постійно несли вахту троє солдатів, щоб у випадку активної атаки противника можна було оперативно дати відсіч. Хоча у відкритий бій вступати не довелося, бійці перебували у стані нервового напруження. Постійно було чути стрілянину й вибухи з боку Щастя. Щохвилини можна було очікувати прямого влучання по блокпосту. Але захисники мужньо справлялися зі своїм завданням, тож Віталій і досі згадує своїх бойових побратимів добрим словом, особливо земляків Олександра Сегеду, Сергія Бикова, Владислава Безотосного, Андрія Цопу, Сергія Павлика та начальника відділення Костянтина Боровика.
Навіть на фронті між сірими буднями трапляються незабутні моменти, що запам’ятовуються на усе життя. Одним з таких для Віталія стала зустріч Нового 2015 року. Цього дня від яскравих військових салютів все небо було у різнокольорових барвах, а солдати смажили на відкритому вогні шашлики. Загалом хлопець говорить, що йому пощастило з тим, що не потрапляв у так звані «гарячі точки», а служба проходила в спокійному режимі.
Восьмого квітня минулого року Віталій демобілізувався і повернувся у родинне коло. Завдяки керівництву ТОВ СП «Нібулон» за ним збереглося робоче місце, тому продовжує трудитися на попередній роботі. У планах на майбутнє хоче отримати в оренду земельний наділ, щоб стати на ньому повноправним господарем. Шкодує, що ще багато його побратимів і досі проливають кров на передовій, та розуміє, що будь-яка незалежність завжди є дорожчою за рабську покору.
Джерело: http://чутове, сільські новини |
| Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (09.02.2016)
|
| Переглядів: 532
| Рейтинг: 1.5/2 |
|
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS