Статистика |
---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Захисники Вітчизни
Станіслав Батрак користувався авторитетом серед однокласників у Василівській школі. Його поважали за порядність. Друзі також на нього завжди покладалися, бо знали, що не обмане і не підведе. Скромного, відповідального і добросовісного учня помічали і вчителі. Особливо зауважували його працелюбство, коли бачили, як хлопець залюбки брався за будь-яку роботу: якщо потрібно прибрати у класі або ж навести порядок на подвір’ї - то він був першим. Ніколи не байдикував і не ховався за чужі спини й на полі, де працювала виробнича бригада. Таким же був і вдома - завжди допомагав матері по господарству. А як підріс, то повністю узяв на себе піклування про хвору неньку. Після закінчення школи не втратив своїх чеснот, а навпаки ще більше удосконалив.
Коли у 2014 році над Україною нависла небезпека втрати суверенітету, і на Сході розпочалися збройні сутички, то він також одним із перших пішов боронити свою країну. Потрапив під другу хвилю мобілізації, з 30 травня служив водієм «швидкої допомоги» при військовому шпиталі у Харкові. Мужньо і самовіддано виконував довірену справу – евакуював поранених з військових частин, перевозив «двохсотих» з Артемівська, Дебальцевого та інших «гарячих точок».
«Доводилося знімати бійців з вертушок і з літаків, - пригадує Станіслав Вікторович. - Усього було. Серце стискалося від болю, коли бачив страждання хлопців. Брав себе в руки і намагався якнайшвидше доправити їх до лікувального закладу.
На двох блокпостах потрапив під обстріл. На щастя, все обійшлося. В особливо екстремальні ситуації не потрапляв. Бог милував і від полону. Увесь час за кермом».
Загалом у розпорядженні С.Батрака було три машини. Тож оперативно пересідав з однієї автівки в іншу і виконував відповідне завдання. Як командир відділення водопостачання, забезпечував військові частини живильною вологою. Жив у наметах, харчувався здебільшого на польовій кухні. Як встигнуть приготувати кухарі, то смакував гарячою їжею. А як не було часу, то в дорозі перекушував, чим міг.
Четвертого травня минулого року Станіслав Вікторович демобілізувався. На нього з нетерпінням чекали дружина Наталія та син Денис, який, до речі, пішов до першого класу. А нещодавно у подружжя народився ще один синок.
Тож приємних клопотів у люблячого батька вистачає. Але це не проблема, головне - аби був мир. Заради цього він та його побратими ризикували та ризикують своїм життям на Сході.
Джерело: http://чутове, сільські новини |
Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (02.02.2016)
|
Переглядів: 528
| Рейтинг: 3.0/3 |
|
|