Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Категорії розділу

Новини [959]
ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО [103]
"СІЛЬСЬКІ НОВИНИ"

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 208

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО

Захисники Вітчизни
- Як потрапили до війська і чи важко було звикати? - До лав Збройних сил України призвали ще під час першої хвилі мобілізації - у березні 2014-го. Служив у 27-му Сумському реактивному артилерійському полку. Звикати до армійських буднів було не складно, бо свого часу пройшов непоганий вишкіл на строковій службі. Потрапив до 1-ої аеромобільної дивізії, яка дислокувалася в Одеській області. Це було на той час елітне з’єднання аеромобільних військ ЗСУ. - Хлопці, зазвичай, намагаються усіма можливими способами уникнути строкової служби. Ви цього не зробили. Чому? - Передусім це непоганий життєвий досвід. Навчився військовій справі; гартував, як кажуть, і тіло, і дух. А уміння і навички за плечима не носити. Взагалі ж я змалечку був «шубутним» - намучилися зі мною вчителі. У родині батьки не дуже переймалися моїм вихованням. Та мені пощастило, бо на моєму життєвому шляху трапилася Валентина Василівна Піщенко, яка тоді була завучем Артемівської школи. Зараз таких педагогів мало. Вона годинами зі мною говорила після уроків: «Доведи усім, що ти не гірший інших, а навіть де в чому кращий». Завдяки їй зрозумів, що досягти зможу багато чого. Головне - вперто йти до мети, долаючи перешкоди. Були б лише сили і бажання. Саме ці життєві принципи допомагали і там, на Сході. - Які доводилося виконувати завдання у зоні АТО? - Я був командиром протидиверсійної групи, яка складалася з 24 чоловік. Нашим основним завданням було візуальне виявлення диверсійних груп бойовиків, доповідь про них командуванню, та, якщо вистачало власних сил, їх знищення. Траплялося, по п’ять діб не спали. Люди часом від перевтоми перебували на межі, але завдання безвідмовно виконували. Також ми охороняли батарею, здійснювали конвоювання. - Де воювали? - По всій Донецькі області, майже в усіх «гарячих точках». Приміром, брали участь у боях за Савур-Могилу. Тоді 28 десантників утримували висоту. Наша третя батарея прикривала і Донецький аеропорт протягом трьох-чотирьох місяців. Підтримували вогнем хлопців, які боронили його. Подвиг цих солдат - справжній приклад бойового духу і мужності воїнів ЗСУ. Запеклі бої були і під Ніжином (це там, де збили «Боїнг»). Прикривали вихід військ, які потрапили в оточення під Іловайськом. Тоді вижили завдяки заступнику командира полку. Він самостійно, без наказу штабу, прийняв рішення про виведення трьох батарей, щоб врятувати їх від знищення. Тож він зберіг і техніку, і головне - солдат, які потім брали участь у багатьох боях, прикриваючи «Ураганами» наші війська. - Чому після демобілізації вирішили займатися громадською роботою? - Повернувшись з війни, я, як і чимало інших учасників АТО, зіткнувся з багатьма проблемами. Немов і ухвалили законодавчі акти щодо підтримки бійців, які воювали на Сході, але в дійсності вистачає бюрократичних перепон, які самостійно здолати не в усіх вистачає терпіння, сил та й бажання. Приміром, держава виділяє кошти на придбання житла для поранених і сімей загиблих учасників АТО. Та щоб отримати його, потрібно пройти справжнє бюрократичне пекло. Також переконаний, що усе має бути прозоро: скільки і куди виділили коштів, хто і де отримав житло. Те ж саме і з виділенням земельних ділянок та ін. Тому, аби спільно відстоювати свої інтереси, вирішили об’єднатися. У районі вже діяла спілка учасників бойових дій та миротворчих місій, яку очолював Дмитро Шевченко. Тож виникла думка створити Всеукраїнську спілку учасників АТО, бойових дій та миротворчих місій. Їі підрозділи плануємо відкрити у різних районах. - Як гадаєте, чи буде дієвим новостворений Центр, який Ви очолили? - Центр створили, аби поєднати в єдине ціле усі ланки і структури, покликані допомагати учасникам АТО, щоб оперативно реагувати на усі виклики часу. Звичайно, людина, яка координуватиме усі процеси в районі, поки що працюватиме на громадських засадах. Сподіваємося затвердити відповідну програму для фінансування діяльності Центру. Головне ж для нас - вислухати кожного, направити до фахівця, який допоможе; підтримати і не залишити наодинці з проблемою. - Володимире Павловичу, Ви особисто знайшли своє місце у мирному сьогоденні? - Так. Нині працюю начальником служби економічної безпеки однієї з компаній Полтави. Навчаюся на п’ятому курсі Полтавського педагогічного університету імені В.Г.Короленка. Маю чотирьох синів. - Тож навіщо Вам усі ці проблеми і турботи? Адже з чотирма дітьми клопоту вдосталь? - От саме заради дітей і займаюся громадською роботою. Бо ж хочеться в житті щось змінити, аби діти гордилися батьками і своєю країною. Знали достеменно історію Батьківщини. Іноді після чергової бюрократичної тяганини опускаються руки. Але енергію черпаю у дітях. Вірю, що їм це потрібно. Розмову вела Оксана ЧЕРКАС.

Джерело: http://чутове, сільські новини
Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (20.11.2015)
Переглядів: 81 | Рейтинг: 3.0/2
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Друзі сайту