Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Категорії розділу

Новини [959]
ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО [103]
"СІЛЬСЬКІ НОВИНИ"

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 209

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО

Захисники Вітчизни
Олександр Лифар з Вільниці протягом 11 місяців у складі 92-ої окремої моторизованої бригади тримав оборону під сумнозвісним Щастям Луганської області. І лише двічі упродовж цього часу чоловікові вдалося побувати вдома у короткотерміновій відпустці. Працівник току ПСП «Обрій» О.Лифар потрапив до війська під час третьої хвилі мобілізації. Отримавши повістку, без вагань пішов виконувати свій обов’язок перед Батьківщиною. Півтора місяця навчання на полігоні - і на передову. Олександр Анатолійович зазначив, що служив в одній бригаді з Віктором Сердешним з Первозванівки, лише у різних взводах. А у його відділенні хлопці були переважно із Сумщини. Свого часу пройшов строкову службу у морфлоті, отримав звання старшини першої статті, тому і позивний у зоні АТО мав «Моряк». Останнім часом очолював відділення. О.Лифар згадує, що найбільш масивними були обстріли у перші дні їхнього прибуття на місце дислокації. «Звичайно було страшно. Ховалися у бліндажі, який самі ж і побудували. Згодом - звикли. Головне - не розгубитися і не панікувати», - каже Олександр Анатолійович. Не останню роль відіграють і військові навички та дисципліна. А ще - бойове побратимство, коли один за одного горою стають. «У нас у відділенні атмосфера була дружньою і доброзичливою, - відмічає Олександр Анатолійович. – Інколи так брати один до одного не ставляться. Завжди у будь-якій ситуації відчував підтримку своїх побратимів. Розуміли один одного з півслова». А ще з теплотою пригадав свого чотирилапого друга - члена невеличкого бойового колективу. «Взяли у місцевих цуценя, і воно виросло побіля нас, - посміхається Олександр Анатолійович. – А згодом наша Люська нас охороняла, а ми - її. Вона навіть не боялася зверху на броні їздити, та й у самому БТРі». До речі, у зоні бойових дій чимало домашніх тварин знаходять прихисток саме у воїнів ЗСУ. І солдати до них тягнуться, як до символу мирного життя. Що ж до місцевих жителів, то на перший погляд усе ніби було нормально. «Навмисне нічого поганого нам не робили. Але спиною до них не варто повертатися», - зазначає О.Лифар. Утім, розповідає, що досить часто бійці пригощали дітей згущеним молоком, печивом. Ділилися з малечею, чим могли. Бо ж вдома майже на кожного з них чекали власні діти. В Олександра Анатолійовича також двоє синів, дружина працює у Водянській школі. Родина з тривогою чекала на повернення батька і чоловіка. А ще, він переконаний, що вижити у вогняному вирі війни допомогла молитва матері. Взагалі їхньому відділенню під Щастям таки пощастило: попри невпинні бойові дії, обійшлися без «двохсотих» і поранених. О.Лифар вважає, що поталанило і з командирами: «Взводний у нас був із Харківщини, досить професійний, навчений військовий, підтримував солдат». Відмічає боєць і волонтерську допомогу. Передусім він щиро вдячний за фінансову підтримку працівникам Вільницької сільської ради та усім небайдужим односельцям. Також зазначає, що на фронті отримували вагому допомогу від волонтерів: привозили буржуйки, генератори, будматеріали, теплий одяг, продукти харчування. «Та як би там не було, але війна є війна, не потрібна вона нікому», - твердо переконаний О.Лифар. Нині чоловік повернувся до мирного життя, у господарстві на нього чекало робоче місце. Та й виплати йшли відповідно до чинного законодавства. Олександр Анатолійович сподівається, що більше не доведеться застосовувати свої бойові навички і нарешті запанує мир в усій Україні, бо таки ж війна не потрібна нікому.

Джерело: http://чутове, сільські новини
Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (06.11.2015)
Переглядів: 95 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Друзі сайту