Каталог статей

Ярослав Чапала з Рябківки своє 20-річчя другого вересня відсвяткував у колі друзів-однокурсників. Ще зовсім недавно солдат-контрактник зі зброєю в руках брав участь у стратегічно-важливих завданнях, які були покладені на 92-гу окрему механізовану бригаду в зоні АТО. Як і його побратими, ризикував життям, переносячи усі тяготи суворої буденності на війні. А нині його життя кардинально змінилося - він студент одного з Харківських вищих навчальних закладів. Нарешті його мрія стати офіцером почала здійснюватися. А спеціальність з організації, експлуатації та ремонту техніки, яку він здобуватиме на військовому факультеті, допоможе найкращим чином реалізувати закладений з дитинства хист. Юнак надзвичайно вдячний долі за наданий шанс спробувати себе у новій і незвіданій якості. І якби була його воля, то перекував би усі мечі на орала. Подібна доля і в Артема Тицького з Артемівки. Коли він підписував 31 липня 2013 року контракт, то і гадки не мав, що доведеться брати участь не тільки у навчальних операціях, а й у справжніх бойових діях. На той час у країні все було тихо-мирно. Хлопчина, який закінчив Артемівську школу зі славою «балуваного» учня, чомусь вирішив своє самостійне життя розпочати зі служби за контрактом. Можливо, десь підсвідомо відчув, що треба змінити імідж та дисциплінувати себе. Тож, як і мріяв, потрапив у 25-ту окрему Дніпропетровську повітрянодесантну бригаду, яка дислокувалася у Гвардійському, що під Новомосковськом. Солдат спочатку вивчив обов’язки стрільця-регулювальника, потім гранатометника, механіка-водія, водія БТРа. Хлопцеві лише 21 рік, але пережив таке, чого не звідали багато його ровесників та бувалі люди. За два роки служби в армії тричі побував у зоні АТО. У березні 2014-го військовиків запитали, чи готові вони зі зброєю в руках захищати країну. Ніхто не засумнівався, тож невдовзі потрапили в Амвросіївку, Зеленопілля. А наприкінці літа - ротація. Невеличкий перепочинок - і знову на гарячий Схід: Краматорськ, Шахтарськ, Дебальцеве. Коли Артем брав участь у зачистці Вуглегірська, отримав поранення. Солдата привезли в Артемівськ, звідти гелікоптером доправили до харківського шпиталю. Пережив два тяжких місяці інтенсивного лікування. Дуже вдячний волонтерам, які допомагали медикаментами. Підтримували і в іншому, зокрема, в харчуванні. На службу Артем повернувся у новій формі, яку придбали для нього також волонтери. А керівництво нашого району допомогло фінансами у закупівлі жилета-розгрузки. Хлопець дякує усім за допомогу. Після шпиталю перебування в АТО для артемівця було недовготривалим, бо вирішив взяти участь у вступній кампанії. Нині навчається у військовому інституті при Київському національному університеті імені Т.Г.Шевченка. Мирне й розмірене життя дещо незвичне для Артема після суворих днів, проведених в екстремальних бойових умовах. Про той період хлопець розповідає неохоче. Повідав лишень, що доводилося ночувати в окопах, траншеях, машинах. «Як було спокійніше, то мали змогу поселитися в наметах, - пригадує Артем Тицький. - Харчувалися в основному сухими пайками. Кухня працювала зрідка через те, що тривали бої. Інколи випити чаю було за розкіш. Часто не вистачало води. Траплялось і таке, що впродовж тижня ніяк було і ноги помити. Та усього було, ліпше й не ворушити...» Тепер Артем поринув у студентські клопоти і разом зі своїми побратими по зброї, з якими мешкає в одній кімнаті, вірить, що незабаром в Україні запанує мир і здійсняться усі найоптимістичніші плани на майбутнє. Оксана МІРОШНИЧЕНКО.