Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Категорії розділу

Новини [959]
ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО [103]
"СІЛЬСЬКІ НОВИНИ"

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 208

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО

Захисники Вітчизни
Симпатичний молодий чоловік з вражаючими світлими очима і сором’язливою посмішкою - зовсім не схоже, що він щойно повернувся з самісінького пекла війни. Саме таким було моє перше враження, коли побачила Юрія. Під час розмови з’ясувалося, що ті події пекельною раною щемлять у його серці. Нескінченний потік іноді сплутаних у хронології фактів змальовував жахливу картину і той біль, який довелося пережити нашому земляку. З двоюрідним братом вони прийшли до військкомату, сподіваючись служити разом. Але після місяця навчань у Черкаському їхні шляхи розійшлися. Юрія, який під час строкової служби здобув спеціальність артилериста, направили на Схід, а брат потрапив у інші війська. Ю.Вовку довірили шість чоловік особового складу, жодного з яких, дякувати Богу, молодий командир не втратив. Щоправда, ще у жовтні після короткострокової відпустки двоє відмовилися служити далі, а один солдат потрапив до шпиталю. Юрій добре пам’ятає перший обстріл: «То була п’ятниця, 13-те. Ми саме харчувалися, аж раптом досі незнайомий звук прокотився по небу, і у містечку, поблизу якого розташовувалися, розірвалися кілька снарядів. Тоді більшість бійців зрозуміли, що війна ведеться по-справжньому. На щастя, обійшлося без жертв. А хтось із мирних жителів на плечі приніс нерозірваний снаряд зі словами: «Це, мабуть, для вас?» Їхня бригада не стояла на місці, а поступово пересувалася ближче до найбільш стратегічного об’єкта - Донецького летовища. За плечима залишалися чимало населених пунктів, назви яких Юрій уже й не пам’ятає, адже стояли всюди потроху, дислокуючись за кілька кілометрів. Супротивник не припиняв обстріли, вкриваючи українську землю уламками будівель та техніки. «Якби нам дали можливість, ми могли ще у серпні зупинити сепаратистів і звільнити ті території, - з упевненістю говорить Юрій. - Але вище керівництво постійно нас стримувало, хоч до зброї доводилося братися щодня». Хлопець яскраво пам’ятає нещадний кількагодинний обстріл їхньої бригади під час густого осіннього туману. «На той час вороги вже навчилися влучно стріляти, точно вираховувати ціль. Ми тоді ледве живими лишилися», - розповідає боєць. А взимку на морозі довелося разом з комбатом шість діб бути на передовій. «Усі бійці змінювалися через кілька годин, а у нашій батареї не було заміни – хто у шпиталі, хто у відпустці був, так і простояли біля своєї «самохідки» увесь час. Мені ж після усього дали десятиденну відпустку, тож радий був побачити рідних», - пригадує Юрій. Розрадою у військових буднях для солдат є вісточки з дому. Мій співрозмовник говорить, що найбільше зустрічав волонтерів з Полтави, які доставляли найнеобхідніші речі й харчі. На обід і вечерю годували непогано. Завжди була військова тушонка. Одного разу доброчинці привезли навіть полтавських галушок. А от зі сніданком останні сім місяців було гірше. Якось з волонтерами до батальйону приїхала тендітна журналістка Сніжана. Вона зняла документальний фільм з передової про наших піхотинців «Неоголошена війна». Під час зйомки відважна дівчина отримала поранення, але її це не зупинило, адже вона прагнула показати життя простих солдат, які місяцями стоять серед поля, на морозі чи під палючим сонцем. Разом з бійцями вона потрапляла під кулі, фіксуючи все на камеру, не приховуючи і не «прикрашаючи» жодного факту. «Її сміливості можуть позаздрити навіть чоловіки», - коментуючи дії журналістки, розповідає Ю.Вовк. Свій наступний фільм «Я - війна» Сніжана вирішила зняти поблизу Донецького аеропорту. Так і потрапила безстрашна журналістка до батальйону нашого земляка. Хлопці переглядали кадри попередньої її роботи і серед усіх облич Юрій раптом впізнав свого друга, якого не бачив кілька місяців, і дуже зрадів, що той живий. Обидва фільми можна знайти в Інтернеті. «Ходить» серед товаришів і ролик, зроблений самим Юрієм. У нечасті хвилини затишшя командир відділення склав його з кадрів та коротких відео своїх товаришів. Чимало довелося пережити кожному з військовослужбовців на цій війні, яка змушує переглянути свої пріоритети. Це стосується побратима Юрія: «Свій день народження, 18 серпня, я зустрів під кулями, - розповів Ю.Вовк. - Напередодні командування дало мені звільнення, але вже зранку довелося рити окопи, а після обіду заправляти кулеметні стрічки. Свою відпустку «подарував» побратиму Кості, який 16 років прожив із жінкою у громадянському шлюбі і не планував нічого змінювати. Наступного дня товариш повернувся вже одруженим і хизувався обручкою на пальці». Сам Юрій ще не має власної родини, але планує. Його погляди на буття також змінилися, відтепер чоловік шукає більше розуміння, адже має бажання присвятити себе військовій справі. Все життя у нього попереду, тож нехай воно буде вдалим і щасливим, а мрії і сподівання, врешті, здійсняться. Юлія ЧЕРНІЧКА. Фото О.Черкас.

Джерело: http://сільські новини, чутове
Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (03.04.2015)
Переглядів: 119 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Друзі сайту