Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Категорії розділу

Новини [959]
ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО [103]
"СІЛЬСЬКІ НОВИНИ"

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 230

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО

Захисники Вітчизни
Яким ми знаємо Андрія? Як той, хто жив поряд з нами на одній вулиці, ходив в один дитсадок, в одну школу, гуляв вечорами з нами на дискотеках, став героєм у цей нелегкий час? Аби відповісти на ці запитання, варто познайомитися з родиною нашого земляка. Батько, Микола Іванович, працював водієм, мати, Світлана Іванівна, трудилася секретарем в Артемівській школі. Поєднані любов’ю один до одного та до Батьківщини, в кращих українських традиціях виховали трьох дітей. Оселя, уквітчана вишитими речами, збагачена книгами - яскраве свідчення любові її мешканців до рідного краю. А через народну пісню та злагоджену працю у трудолюбивій сім’ї дітям прищеплювали найкращі патріотичні почуття. Середульша дитина у сім’ї, наполегливий, невгамовний і допитливий Андрійко, за підтримки вчителів Артемівської школи з маленького хлопчика сформувався у хорошого учня, спортсмена, активного учасника художньої самодіяльності. З дитинства закохався у природу. Без коней не уявляв свого життя, бо який же козак без коня? Тож батькові довелося купити гривастого, аби син на ньому гасав рідними просторами, випасаючи коней. Душа компанії, вміє звеселити, добрий син, дбайливий батько, коханий чоловік, красень - і ще багато інших хороших слів про Андрія Миколайовича говорять його близькі та знайомі. Тепер зрозуміло, чому А.Шуба один із перших пішов захищати нашу країну. Звільнившись з армії, офіцер запасу повернувся в її лави добровольцем незадовго до початку антитерористичної операції. Йому доручили командувати взводом. І він довіру виправдав - за час служби на лінії вогню зберіг життя всім своїм бійцям. Командир зі своїми підлеглими постійно знаходився в гущі подій. А на війні, як на війні! Коли ж у нього запитали, чи пам’ятає найстрашніший момент, відповів: «Постійно було страшно. Навіть тоді, коли в уже спокійному Слов’янську стояли. Найбільше боявся, щоб не влучили з гранатомета по нашому БТРу. Адже машина була не захищена протикумулятивним екраном, а одне влучення снаряда могло перетворити старий бронетранспортер у братську могилу… Ще моторошно, коли гатять «Градами». Звук міни, яка летить, чутно, тому є час, щоб заховатися, а ось наближення беззвучного «Граду» ніяк не почуєш. Психологічно нестерпно усвідомлювати, що небо засипає тебе металом, який розривається. На власні очі бачив, як під БТР з жахом забились одразу вісім чоловік, коли нас накрили «Градами». А я сам у цю мить згорнувся під бетонною стінкою в позі ембріона… А загалом, найбільший страх відчував, коли починався бій. Потім просто робив свою справу, і все». Був період, коли бійці 11-го батальйону, якими командував Андрій, воювали у Нікішиному, в одному із найнебезпечніших місць на Сході. Коли встановлювали там блокпост, тоді ще було цілком спокійно. Тамтешні жителі реагували на це по-різному: хтось дорікав за те, що наші бійці за них заховалися, а більшість просила: «Якщо ви вже прийшли, то не йдіть і не залишайте нас». Згодом цей населений пункт перетворився на гарячу точку, оскільки був стратегічним об’єктом, адже знаходився на шляху до Дебальцевого, важливого залізничного вузла. Наймасовіші спроби штурму їхнього блокпосту розпочалися наприкінці вересня. Зав’язувалися запеклі бої. Постійно тримаючи оборону, впродовж місяця сорок вояків мужньо вели бої, брали ворога в полон, стримували атаки у збройних сутичках. Через неймовірну напругу їхній командир А.Шуба посивів, адже він робив усе від нього залежне, аби не допустити загибелі жодного солдата. І, на щастя, йому це вдалося - всі залишилися живими. Лише троє отримали поранення. Тепер усіх своїх доблесних воїнів він вивів на ротацію. А цього, безперечно, досягають не всі командири. Андрій Шуба надзвичайно гордиться своїми побратимами. Вважає, що кожен із них виявляв неабияку мужність та відвагу, заслуговуючи на звання героя. Хоч вони у цивільному житті були далекі від військової справи, бо працювали тренерами з плавання, автомеханіками, малярами, водіями, однак воюють на славу. Командир захоплюється їхньою відданістю та готовністю вмерти за Україну. Впевнений, що ніхто з них не збирається віддати рідну землю агресору. Деяких з них називають легендарними особистостями. Андрія також зараховують до бійців, які творять чудеса на передовій. Тож від командування 11-го батальйону він отримав у нагороду іменний ніж з написом: «За особисту мужність». А нещодавно Президент України П.Порошенко відзначив нашого славного земляка, видавши Указ про нагородження його орденом Богдана Хмельницького ІІІ ступеня. Оксана ФУРМАН.

Джерело: http://чутове, сільські новини
Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (15.01.2015)
Переглядів: 398 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 0
Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Друзі сайту