Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Твої люди, Чутівщино
Микола Іванович Медянський уродженець Чутового. Єдину дитину в родині батьки оточили любов’ю наскільки це було можливо у повоєнні роки. Закінчив Чутівську школу і, як годиться, став солдатом строкової служби. Служити довелося у Німеччині. Якраз тоді там були буремні події розподілу території, тож радянським строковикам довелося будувати Берлінську стіну. «В атмосфері відчувалась напруга, нерви в усіх - на межі. Якби хто-небудь з нашої чи їхньої сторони зробив хоч один постріл - розгорілася б війна», - пригадує ті часи Микола Іванович. За два роки, у 1962-му, коли на Кубі почались заворушення, солдатів-строковиків у Німеччині також привели у бойову готовність. На щастя, кубинські події обійшли стороною молодого військовослужбовця та його побратимів.
Ті три роки служби в армії здавалися вічністю, але Микола Медянський достойно витримав усі випробування. А коли партія запропонувала за комсомольською путівкою відправитися працювати на електромонтажний потяг, погодився, не роздумуючи. Колії залізниці відносили молодого чоловіка далеко від рідної домівки. Працював у Смілі, Пермі, побував на Уралі. Його бригада обладнувала усім необхідним потужні електропідстанції, завдяки яким електропотяги могли курсувати всіма напрямками величезної країни. Під час роботи навчався на практиці енергетичній справі, здобував досвід та підвищував кваліфікацію. У 1964 році отримав значок, як відзнаку за відмінну роботу.
Того ж року розпочали електрифікацію залізниці до Львова. Юнак, працюючи на цій ділянці, раптом захворів і потрапив до лікарні у Славуті Хмельницької області. Там і зустрів свою долю – привітну і милу медсестру Марійку. З першого погляду сподобалися один одному, і життя ніби перевернулося.
Близько року Микола їздив до коханої за півсотні кілометрів на нечасті побачення. Познайомитися з майбутньою невісткою навіть приїжджав батько закоханого чоловіка. Одразу ж знайшли спільну мову. Тож довго не тягли і другого лютого 1965 року одружилися. «Нам пощастило двічі відгуляти весілля, - посміхаючись, розповідає Микола Іванович. - Спершу у Славуті, а потім, першого травня, - у Чутовому, бо так захотіли батьки».
Марія Тимофіївна зраділа теплому прийому, адже змалечку залишилася сиротою. Після переїзду до Чутового молода жінка пішла працювати швачкою у промкомбінат (пізніше - завод металовиробів), оскільки ще до заміжжя закінчила спеціальні курси. Тиха і спокійна Марія Тимофіївна майже сорок років не змінювала місця роботи. Має численні нагороди, повагу людей та статус ветерана праці.
Трудова книжка Миколи Івановича набагато товща - у ній численні записи про підвищення, відзнаки, призначення премій. Після повернення на малу батьківщину він влаштувався на роботу у відділення зв’язку. А коли наприкінці 60-их вийшла постанова вищого керівництва, щоб до 1970 року електрифікувати кожну оселю, М.Медянського, як знаючого спеціаліста, «переманили» до галузі енергозбуту.
«До кінця 68-го року ми збудували дві потужні електропідстанції у Чутовому та Артемівці, - розповідає чоловік. – Гадав, що буду просто наглядати за новим обладнанням, але мене запросили на посаду диспетчера. Так і залишився на цілих три десятиліття, маю понад 48 років загального трудового стажу».
У 1966-му році родина поповнилася на первістка Станіслава, а за три роки ще одна радісна подія – народився другий син Валентин. Про дітей Марія Тимофіївна розповідала б і розповідала – так любить їх.
Станіслав живе у Чутовому, має чудову дружину Оксану та сина Олександра, студента-четвертокурсника. Щодня Станіслав Миколайович навідується до батьків, допомагає в усьому. А Валентин після закінчення вищої школи міліції працював у Чутівському райвідділі, був дільничним у Фльорівці, дослужився до офіцерського звання. Зустрів своє кохання. Разом з дружиною Ольгою звили сімейне гніздо та подарували батькам двох красунь-онучок Тетяну і Валентину.
Марія Тимофіївна розповідає, що коли приїздять її любі невісточки, то все у хаті оживає, сповнюється радістю: «Пам’ятаю святкування мого п’ятдесятиріччя. Оля з Оксаною прочитали такого вірша, що не можна було стримати сліз: «Ви нам не свекруха, Ви, як мати рідна». Та я ж до них так і ставлюся. Дяка Богу, що подарував мені таких чуйних і щирих невісток».
Подружжя Медянських власними силами звело будинок, усі господарські прибудови. «Я була на підхваті у Миколи, - пригадує Марія Тимофіївна. – Уже з півслова розуміла, що йому потрібно подати. Допомогли і дітям будуватися». А здоров’ям Бог не обділив Миколу Івановича. У молоді роки він активно займався спортом. Любив волейбол, мав перший розряд з велоспорту. Останній покинув, коли повернувся з армії, а до того часу нерідко брав участь у велогонках. До речі, чутівський художник Іван Малич був його колегою з велоспорту. Вправно підіймав гирі. Вони і досі в нього збереглися. Є в Миколи Медянського навіть грамота за найкращі показники зі стрільби. Взагалі він брав участь майже в усіх змаганнях, бо завжди був дуже активним.
Утім, після повернення до Чутового Микола Іванович змінив спорт на музику – став учасником художньої самодіяльності при Дмитрівському клубі. Грав на басі у духовому оркестрі під керівництвом Григорія Дробніча. А у струнному оркестрі (керівник - завклубом Михайло Косик) віртуо-зно вигравав на гармошці. Цей колектив був досить великим. Поруч з Миколою Івановичем майстерно грав на скрипці його батько. Оркестр не раз виступав на обласних сценах, навіть зайняв перше місце у Полтаві й тоді кращі з кращих представляли Чутівщину у Києві.
Щодо Марії Тимофіївни, то як була молодою, ніби й «землі не торкалася» - така була рухлива і активна, все горіло у її руках. Нині вона із задоволенням порається по господарству, а влітку її подвір’я потопає у різнобарв’ї квітів. Особливо полюбляє господиня петунії, бо квітнуть до осені. А Микола Іванович, окрім господарства та городу, ще порається і біля трьох вуликів, з яких має цілющий мед.
Подружжя Медянських надзвичайно гостинне. У присутності цих молодих душею і сповнених жагою до життя людей почуваєшся спокійно і комфортно. «Нам би ще трохи пожити, щоб онуків одружити», - клопочеться Марія Тимофіївна.
Тож нехай ще довго топчуть ряст ці чудові люди, нехай здоров’я вистачить ще не на один ювілей, і нехай сповнюється радістю та благополуччям кожен їхній день.
Юлія ЧЕРНІЧКА.
Фото з сімейного архіву.
Джерело: http://чутове, сільські новини |
| Категорія: ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО | Додав: редакция (30.01.2015)
|
| Переглядів: 448
| Рейтинг: 2.0/1 |
|
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS