Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Зустріч
Благо - на цій території уцілів і діє сільський клуб, куди їх люб’язно запросила завідуюча цим закладом Ольга Вишняк.
Вступне слово мав організатор зустрічі Володимир Сальний, який доклав величезних зусиль, аби зібрати своїх однокласників. Вони вмить повернулися у ті далекі 60-ті роки, відчули себе школярами. Почесний гість - колишній учитель історії та директор школи Федір Пантелеймонович Коваль провів перекличку. Всі разом пригадали учнів та вчителів, які не змогли прибути на зустріч, хвилиною мовчання пом’янули померлих.
У коротких біографічних повідомленнях кожен з присутніх намагався окреслити основні події свого життя. Ніна Гринь, зокрема, розповіла про те, що професію бухгалтера здобувала спочатку на курсах, потім в одному з інститутів Одеси. Усе своє трудове життя працювала за фахом у різних організаціях. Тривалий час трудилася головним бухгалтером на цукровому заводі ім. Артема, а після його реорганізації - у ВАТ «Павлівське». Тому й з багатьма однокласниками, які приїздили по роботі в Артемівку, вона зустрічалася.
Валентина Лубенець ще з дитячих років мріяла стати або військовою, або правоохоронцем. Тож підполковник міліції прозвітувала, що досягла свого. А хтось з присутніх ще й доповнив, що про неї писали в обласній газеті, відзначаючи її сміливість під час затримання злочинця.
Василь Сакун, якого в класі називали «рудим», жартуючи, мовив: «Руді не сивіють і не лисіють». Повідав чоловік, що розпочав свою трудову діяльність тваринником у колгоспі, потім перепрофілювався на шофера. В особистому житті найбільшим досягненням є діти й онуки.
Петро Сальний добре затямив слова свого вчителя Ф.Коваля: «Хто не вчитиметься, той крутитиме бикам хвости», тому після закінчення школи вступив до технікуму. Обіймав посаду начальника цеху одного із заводів у Полтаві, був начальником дільниці на підприємстві «Укртрансгаз», приватним підприємцем з ремонту сільгосптехніки, працював у будівельній сфері. Гордиться, що брав участь у спорудженні великих об’єктів.
Анатолій Гринь досягнутими успіхами завдячує, передусім, директору школи. Розповів, що учитель написав таку характеристику, «що і в тюрму не приймуть». А Федір Пантелеймонович переписав цей важливий документ, вказавши на позитивне у навчанні та поведінці хлопця. Тож після успішного закінчення ПТУ працював сантехніком, а згодом - водієм та будівельником. Примітно, що Анатолій Миколайович і досі затребуваний, як цінний спеціаліст.
Надія Кущ могла б прославитися в районі, як легендарна Паша Ангеліна - стати передовою трактористкою. Але доля розпорядилася по-іншому. Здавши в училищі екзамени з водіння на відмінно, привезла у рідне село однокурсника-тракториста, за якого вийшла заміж. Невдовзі народила первістка і до роботи за спеціальністю так і не приступила. Щоправда, іноді виручала чоловіка, сідаючи за кермо трактора, дивуючи цим односельців.
Долею Віктора Олефіра перейнялися всі однокласники, адже він був найздібнішим у класі. «Палата ума», - так коротко про нього сказав товариш по парті. Спочатку у Віктора все велося добре: працював черговим на залізничній станції, потім - будівельником. Був добросовісним і на інших роботах. Жив, як усі, сподівався на краще. Однак щось не склалося в житті, бо його нинішнє положення викликало у товаришів по школі глибокі співчуття. Тож вирішили усе зробити, аби допомогти чоловікові.
Юрій Бебех скромно відбувся повідомленням, що він - ветеран праці, сорок років пропрацював слюсарем-ремонтником токарних верстатів та іншого обладнання на одному з полтавських заводів. А от про своє захоплення - розведення голубів та шипунів - розповів досить детально й емоційно.
А Яків Меланченко захоплюється бджільництвом. Сорок вуликів у Майорівці свідчать про дбайливість господаря. Догляд за комахами вимагає не менше сил і здоров’я, ніж обов’язки муляра-монтажника, які чоловік виконував впродовж трудового життя. У молодості займався спортом, був непоганим боксером.
Останнім тримав звіт перед друзями дитинства В.Сальний. Він підготувався надзвичайно відповідально і ґрунтовно, зачитавши про своє життя цілу поему. За кілька хвилин віршованими рядками він охопив всі основні етапи своєї молодості та зрілості. Тож присутні з цікавістю дізналися про незрівняну дружину, чудових дітей та онуків, про те, як він був комсоргом та парторгом, скільки об’їздив полів, обіймаючи посаду начальника управління сільського господарства у Нових Санжарах.
Варто зауважити, що під час розповідей учасників зустрічі свої дотепні та повчальні коментарі робив їхній наставник. Колишні учні з захопленням слухали Федора Пантелеймоновича, дізнаючись про нього багато нового і цікавого. Колись вони дивилися на педагога дитячими очима, дивуючись, як директор школи сам фарбує після уроків парти, разом з учнями вчиться грати в шахи. А тепер вони захоплювалися його працелюбством, адже у свої вісімдесят їхній педагог активно займається домашнім господарством, садівництвом. Знову він є прикладом для наслідування, як і півстоліття тому.
Оксана МІРОШНИЧЕНКО.
Джерело: http://сільські новини, чутове |
| Категорія: Новини | Додав: редакция (12.06.2015)
|
| Переглядів: 412
| Рейтинг: 0.0/0 |
|
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS