Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Категорії розділу

Новини [959]
ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО [103]
"СІЛЬСЬКІ НОВИНИ"

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 208

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Новини

Життя, як воно є
Євген мріяв служити у війську. Рік тому пішов контрактником, абсолютно переконаний у можливості кар’єрного росту, стабільній зарплатні, соціальній захищеності від держави. Погляди на життя кардинально змінилися після того, як опинився сам на сам під мінометним вогнем супротивника. Мені вдалося поспілкуватися з Євгеном телефоном. Розмова була непростою. - Де саме Ви воювали у «гарячих» точках? - А що Ви маєте на увазі під «гарячою» точкою? - з якимось сарказмом відповів запитанням на запитання вояк. - Аеропорт у Донецьку «гаряча» точка на Вашу думку? Секунди мовчання. Розумію, що з такими людьми треба спілкуватися по-іншому. Варто обдумувати кожне слово. - Як довго Ваш батальйон стоїть на цій вогневій позиції? - Уже два місяці. Хлопець замислився, ніби поринув знову у те жахіття. А після короткої паузи додав: - Проходили Авдіївку, Піски. - Йшли з боєм? - Так. Поки не зайняли летовище у Донецьку. - А ким і у яких військах Ви служите? - Я танкіст 93-ої окремої мобілізовоної бригади. - Хтось із земляків служив поруч? - Наш кухар Сашко родом з Решетилівки. - А як, до речі, з харчуванням? Можете розповісти? - Нормально. Але були дні, коли не було чого їсти. У Донецьку і по чотири дні жили без нічого. Перед очима постали голодні, покинуті усіма та сповнені відчаю кілька десятків військових, яким немає на що сподіватися. Одразу виникло наступне запитання: - А як щодо забезпечення? - З села мені передали форму, берци. Наш місцевий підприємець Ю.Слєпцов купив каску. Бронежилет видали у частині. - Він, напевне, не раз рятував життя? - У мене потрапило 17 куль. Змінив уже не одну амуніцію. Кулі хоч і не пробивають бронежилет, проте залишають болючі синці. - Там, в аеропорту, багато Ваших однополчан полягли? - Під час перемир’я ми втратили кількох побратимів… Уже немає й мого друга – ротного Олександра Лавренка з Лозової. - Як Ви пережили перші бойові дії, адже це не комп’ютерна графіка, не фільм? - Тяжко. Не хочеться і згадувати… Нелегко все це усвідомити. Іноді, буває, страшно, іноді абстрагуємося. Служити далі не хочеться, приходить розчарування від побаченого та пережитого. Знову хвилювання перехоплює подих. Інтуїтивно хочеться заховатися десь далеко, адже не віриться, що все це у реальному часі відбувається на рідній землі… Аби не загострювати розмову, переводжу тему на інше: - Як Ви бачите своє майбутнє, чи змінилися пріоритети? - Повернуся – одружусь, створю сім’ю, - з сумом та краплею надії, що жевріє у серці, мовить Євген. Розуміючи, що на цьому розмова закінчилася, говорю наостанок: - Спасибі. Бажаю повернутися живим і неушкодженим та здійснити усе задумане. І нині, спостерігаючи за тим, як везуть автотрасою на тягачах зі Сходу горілу, побиту військову техніку, щоразу згадую про Євгена та його побратимів. Ця війна змінила наших воїнів. Вони нікому не довіряють, в усьому вбачають небезпеку. Всередині кожного відбулась глобальна переоцінка реальності. Може, тому у їхніх голосах тепер відчувається жорсткість. Та попри все, вони сподіваються, що врешті скінчиться кровопролиття, і над кожним куточком нашої рідної України небо стане мирним. Юлія ЧЕРНІЧКА.

Джерело: http://сільські новини
Категорія: Новини | Додав: редакция (03.10.2014)
Переглядів: 148 | Коментарі: 3 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 3
3  
А бажаючих давати інтерв'ю немає тому, що на Донбасі і Луганщині вже загинуло біля двадцяти тисяч людей, сотні дітей, солдатів , а не тисячу, як це показують по бендервідінію та як це висвітлює наша влада жидобендеряцька... Не дають інтерв'ю Тому що там біль і сльози, а більшість одурманених брехливою інформацією украінців думають, що там якесь геройство сплошне і відвага... Не дають інтерв'ю, бо не хочуть казати правду в вічі, бо влада до нас така демократична прийшла, що мабуть яник здається зараз нам просто янголом...

2  
Уважніше газету читайте! Спілкувалися безпосередньо і з жителями Сходу, які до родичів приїхали в одне із сіл району. І на цьому сайті є матеріал від імені цих людей. А взагалі чомусь мало бажаючих інтерв'ю давати. І з однієї, і з іншої сторони! Чому? Може тому, що і Ви під псевдонімом пишете?

1  
А чому б автору цієї статті не зателефонувати звичайним громадянам на Донеччину чи Луганщину , чи комусь із ополячення з тієї сторони? Чому висвітлюється все так однобоко, неначе страждає лише одна сторона ? Чому не поцікавитися скільки мирних жителів і дітей загинуло від пострілів як ополячення , так і від пострілів ВСУ ? Чи 8 мільйонів людей на Донбасі терористами деякі наші земляки вважати почали ?

Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Друзі сайту