Статистика |
|---|
Онлайн всього: 1 Гостей: 1 Користувачів: 0 |
|
Каталог статей
Захисники Вітчизни
- Чому Ви пов’язали своє життя з армією?
- Мої батьки - професійні військові. Тож я ще з дитинства перейняв специфічну атмосферу армійських буднів, бо часто бував у них на роботі. Це й вплинуло на мої життєві орієнтири.
Дисципліна - головне, на чому тримається порядок скрізь. А в армії - тим паче, бо армія - це окрема держава зі своєю конституцією, яка найбільше відображена у статуті. У кожного своє завдання і мета.
А якщо повернутися до суті запитання, то я не уявляю свого життя без армії, а військова форма - це мій повсякденний одяг, у якому почуваюся комфортно і звично. Попри те, що після школи здобув професію кухаря-кондитера, бармена, за фахом не працював і дня. Мабуть, гени взяли своє - у 2013 році пішов на контрактну службу. І не шкодую. Переконався, що це моє покликання. Військова справа подобається.
До речі, я навіть був очевидцем зустрічі з Президентом України Петром Порошенком, під час його робочого візиту у нашу частину. Я тоді був черговим по роті.
- Ви брали участь в АТО?
- Так, звичайно. Як я міг відмовитися від виконання свого безпосереднього обов’язку в такий відповідальний момент для країни? Тож дев’ять місяців перебував у «гарячих точках», з них третину - у польових умовах. Спасибі чутівським волонтерам, які забезпечили берцами та формою. Не вдаючись в деталі, зазначу, що виживали, як могли. Як розвідникам, доводилося чатувати у засідці по 14 годин і більше, потерпати від холоду і голоду. Щоб хоч якось втамувати голод, брали з собою цукерки.
Наше завдання – розвідати місцевість, встановити точку зв’язку. Тож не просто потрапляли, а перебували у зонах цілодобового вогню. Нас засипали «градами», гаубицями. Свою зброю фактично не випускав з рук, а в години короткого перепочинку вона слугувала за подушку. До речі, кулемет - мій ровесник, але служив мені вірно, бо я ретельно доглядав за ним. Загалом, ми намагалися всіляко уникати бою, бо наше завдання - розвідка. Однак на війні трапляється чимало непередбачуваних моментів. І тільки тоді, коли нас обстрілювали, ми відповідали вогнем на вогонь. Якщо потрібно було забрати поранених або загиблих під час бою, домовлялися з супротивниками про коротке перемир’я.
- Що відчували у такі моменти ?
- Дуже боляче і прикро втрачати побратимів. На жаль, на війні не обходиться без жертв… Реалістичне ставлення до життя допомагає мені триматися. Безвідповідальний підхід до своїх обов’язків на війні може дорого коштувати, навіть життя, тому треба завжди бути напоготові. Суворівське правило: «Важко в навчанні - легко в бою» дієве і тепер. Вважаю, що багато трагічних випадків на Сході трапляються через брак знань і навичок у військовій справі.
Радий, що мені свого часу пощастило брати участь у різних навчаннях, які загартували і налаштували на бойовий лад. Приміром, у змаганнях підрозділів спецпризначення силових структур України, що проводилися у Новоград-Волинському, де моя команда зайняла четверте місце. Допомагає мені й те, що у шкільні роки активно займався спортом та був чотирикратним срібним призером України зі східних єдиноборств. Здоровий глузд, витримка, сила і витривалість - це те, що допомагає залишитися живим і неушкодженим.
- Зараз Ви повертаєтеся у свою частину, що під Чугуєвим. А якщо знову направлять на Схід?
- Якщо доведеться знову брати участь в АТО, то проситимуся у команду, де служитимуть контрактники. З ними легше і надійніше, бо навчені і організовані. Загалом, гадаю, що армія має бути професійною. Мені пощастило служити кулеметником взводу в одному екіпажі бойової машини піхоти, де всі, окрім водія, - професійні військові. Командир машини - досвідчений боєць, двічі брав участь у миротворчій місії в Іраку. Справжній майстер своєї справи, досконало знає майже всі види зброї. Для нас його досвід був неоціненним.
Нині у нашу частину поступили мобілізовані з Полтавщини, то будемо їх навчати. Вірю, що вони почерпнуть від нас багато корисного...
- А що скажете своїм ровесникам, які можуть потрапити під чергову хвилю мобілізації?
- Нехай у жодному разі не ухиляються від служби, адже за це можуть понести покарання відповідно до Закону. Наш обов’язок - захищати Вітчизну. І взагалі вважаю, що не тільки я, а й усі ті, хто називають себе патріотами, повинні йти в армію, аби боронити рідний край від ворога. Нехай справжній чоловік доведе свій патріотизм конкретною справою. Якщо не може за переконаннями тримати в руках зброю - нехай іде рити окопи та просто допомагати тим, хто воює на «передовій».
Оксана МІРОШНИЧЕНКО.
Джерело: http://чутове сільські новини |
| Категорія: Новини | Додав: редакция (11.09.2015)
|
| Переглядів: 429
| Рейтинг: 5.0/1 |
|
|
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS