Чутівця Олександра Пилявця на початку вересня мобілізували до війська. Спочатку його направили до Кривого Рогу. Це якраз те місто, де дислокувалася військова частина його сина. Тож найперше хотів зустрітися з Андрієм, але невдовзі з’ясував, що його там і близько немає. Він уже давно служив на Донбасі. Про це батьки здогадувалися, але достеменно не знали. З коротких перемовин телефоном, як то: «У мене все добре, не хвилюйтесь», багато не дізнаєшся.
ВІД ДЗВІНКА ДО ДЗВІНКА
Нічого не допиталася мати, й коли син через півроку прийшов у відпустку. Відбувався відмовками: «Я на службі, що там розказувати». А лише на неньчине бідкання: «Якби я знала, що на твою долю випаде війна, то не дозволила б навчатися на військового!» спромігся на твердий і безапеляційний аргумент: «Є така професія - захищати Батьківщину». Заглянувши у його очі, які дуже змінилися, Ольга змирилася зі своєю материнською долею. Їй нічого не залишалося, як терпляче чекати щоденних дзвінків від сина тривалістю в одну хвилину. Як вона висловилася, живе від дзвінка до дзвінка.
І так з весни минулого року. Бо саме з того часу лейтенант Андрій Пилявець у складі 17-ої Криворізької танкової механізованої бригади перебуває у найгарячішій точці України, боронячи рідну землю від агресора. Звісно, по-іншому і не могло бути, адже він кадровий офіцер, який закінчив Київський військовий інститут телекомунікації та інформації. Тепер у його підпорядкуванні 18 солдат. Батькові син телефонує значно рідше, бо на фронті не до розмов, особливо зв’язківцям. Олександр Вікторович також не ділиться з дружиною перипетіями армійського життя. Достатньо того, що вона знає: її чоловік водій БТРа, якого власноруч підрихтував. А ще - він служить у 79-ій аеромобільній бригаді. Оце і вся інформація, якою вона володіє. Але серце дружини та матері, яке розривається за чоловіком та сином, їй говорить про більше. Глибоко в душі вона гордиться, що її хлопці - надійні оборонці України.
ФАХІВЕЦЬ СВОЄЇ СПРАВИ
Про те, що Олександр Пилявець є гордістю бойових побратимів, з якими він служить, ми дізналися з листа, що надійшов на адресу районного військового комісара підполковника В.Свічкаря від командира підрозділу «SPARTA». У ньому, зокрема, йдеться про те, що Олександр - фахівець своєї справи. Обов’язки, серед яких основний - ремонт технічного оснащення - він виконує дуже добре.
Загалом, любов до техніки він успадкував з діда-прадіда. У його роду були і ковалі, і механізатори. Тож після закінчення школи у 1986 році одразу визначився з вибором професії - вступив до Чутівської філії Карлівського СПТУ №50, аби здобути спеціальність тракториста-машиніста широкого профілю.
«Олександр Пилявець був серед перших учнів майстра Лева Незвієцького та класного керівника Леоніда Серякова, - розповідає методист цього навчального закладу Галина Профатило. - Відзначався допитливістю, ініціативністю, відповідальністю, мав неабиякі лідерські задатки. Веселої вдачі, компанійський юнак дружив з багатьма. До техніки проявляв підвищений інтерес, постійно займався самоосвітою та цікавився новинками. Тож добре розумівся на справі слюсаря, тракториста і водія».
А ще Олександр - майстер на всі руки. Про це повідав нам його батько, Віктор Михайлович. Йому нічого не вартує звести будинок, працювати сантехніком або ж електриком, аби довести до ладу свій дім. Безвідмовний він і для людей, завжди готовий відгукнутися на допомогу.
Ось так, по краплині склався портрет нашого сучасника, який зі зброєю в руках служить Батьківщині у нелегкий для на нашого народу час. Олександр Пилявець відбувся в цьому житті не лише як чоловік, а і як батько. Адже разом з дружиною виховали не просто чудового сина, а справжнього захисника Вітчизни.
Оксана МІРОШНИЧЕНКО.
Джерело: http://чутове, сільські новини |
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS