Головна | Мій профіль | Вихід | RSS

Категорії розділу

Новини [959]
ТВОЇ ЛЮДИ, ЧУТІВЩИНО [103]
"СІЛЬСЬКІ НОВИНИ"

Наше опитування

Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 208

Статистика


Онлайн всього: 1
Гостей: 1
Користувачів: 0

Форма входу

Каталог статей

Головна » Статті » Новини

захисники Вітчизни
Не в далекій східній країні, а майже поруч, за двісті кілометрів від нас, не один місяць триває збройний конфлікт. Уже звичними для чутівців стали колони БТРів та іншої військової техніки на центральному автошляху. Звикли й до хлопців-військових з автоматами, які зупиняються побіля придорожніх кафе, аби щось поїсти. Вже навіть спокійно реагуєш і на білявку в камуфляжній формі зі зброєю, яка поруч з тобою купує пиріжки. Звісно, для такої красуні природніше тримати на руках дитя, а не зброю. Та, на жаль, грізне сьогодення вимагає іншого, а сучасна реальність змінює світогляд. Утім, українські жінки завжди вирізнялися своєю відвагою. Тож і зараз вони не стоять осторонь подій в країні. Про це говорить і учасник бойових дій на Сході України чутівець Валентин Діброва, який нині перебуває на лікуванні після поранення. Він пригадав медсестру Наталю, яка з-під вогню витягала поранених бійців. “Скільком хлопцям врятувала життя ця смілива дівчина!» - зауважує В.Діброва та переконано додає: «Саме завдяки таким мужнім жінкам нині наша держава й існує. А ще - завдяки народу України, який взяв на себе забезпечення армії. Від держави ми мали лише зброю, боєприпаси та сухпайки. Прості ж українці через волонтерів передають усе необхідне для бійців. Дуже часто люди, які допомагають армії, не хочуть називати свої імена. Такими є земляки, які купили тепловізор, три радіостанції з гарнітурою та інше військове обладнання на суму близько ста тисяч гривень. Передали це все безпосередньо нашій роті, де разом зі мною служили филенківець Іван Савченко та артемівець Дмитро Шевченко. Ми навіть в одному БТРі були”. Також В.Діброва зауважує, що ці ж самі небайдужі люди згодом підтримували їх і продуктами харчування та іншими речами. А нещодавно Валентин разом з ними возив гуманітарну допомогу своїм побратимам. Виділяли пакунки з продуктами та речами і з чутівського волонтерського пункту. В.Діброва говорить, що зараз бійці потребують теплих берців, носків, бушлатів, зимових маскхалатів. Пригадує, що коли перебував з волонтерами на передовій, роту підняли по тривозі. І відразу на душі стало неспокійно, адже добре розумів, що це означає. В.Діброва розповідає, що 24 бійця з його роти воюють в Пісках, а сімнадцять – в Донецькому аеропорту. «За десять днів - один “двохсотий” і два “трьохсотих”, - з сумом говорить Валентин Валентинович. - Перебував на лікуванні в госпіталі й Д.Шевченко. У нього - виразка, а на армійських харчах хвороба загострилася. Після реа-білітації Дмитро знову поїде в зону бойових дій. Як і його земляк Артем Тіцький. Хлопець служив у складі 25-ої бригади повітрянодесантних військ, отримав поранення і тяжку контузію. Проте після лікування він повернувся в армію і продовжує служити». Зустрічався в Краматорську Валентин Валентинович і з Дмитром Пронозою, який свого часу був вихованцем організованого В.Дібровою клубу юних десантників «Гвардія». «Цим хлопцям чимало довелося побачити і пережити, проте вони залишилися скромними: не вихваляються, називаючи себе героями, а чесно виконують обов’язок перед державою у зоні проведення АТО», - підкреслює Валентин Валентинович. Хоча ця абревіатура його дещо коробить. Вважає визначення того, що кої-ться на Сході, не точним: «Там іде справжнісінька війна, хоч і не зовсім звичайна. Потрібно називати усе своїми іменами». А на війні - обстріли, кров, смерть, трупи, ненависть. На моє ж запитання, що найстрашніше, В.Діброва відповів: «Те, що молодим хлопцям потім буде дуже важко «виходити» з цієї війни. Адже психологічно багато з них не готові до жахливих реалій». Дійсно, ціну мирного неба і людського життя сповна відчуваєш лише на війні. І усвідомлення цього, на жаль, іноді приходить занадто пізно. В.Діброва розповідає: «Місцеве населення зустрічало нас переважно з недовірою. Хоча скрізь по-різному. Приміром, у Краматорську до нас було краще ставлення місцевих. А от у Слов’янську - гірше сприймали... Проте з часом «прояснення» у головах таки відбувається. Хоча іноді доходило навіть до абсурду. Пригадую, як під’їздили до одного села. А там родина йшла дорогою: чоловік з дружиною і діти. Перед ними собака з трьома цуценятами бігла. Просимо: «Дайте нам хоч одне». Діти ж перелякано похапали їх і ховати почали. А батьки нам у відповідь: «Не дамо, бо ви їх поїсте. Нам он розповідали, що ви навіть дітей їсте!» Ну, що тут скажеш?! Пропаганда добре спрацювала. Ми потім спеціально в кишені брали печиво та цукерки, аби пригощати місцевих дітлахів». Також В.Діброва розповів, що чимало чоловіків з Донбасу воюють на боці української армії. Взагалі серед вояків панує справжній бойовий дух і велика злість на політиканів, які затягують війну. «А воювати ми навчилися, - говорить молодший сержант В.Діброва. - Про міць і відвагу наших бійців свідчить утримання Донецького аеропорту. Як не тяжко і страшно, бо «товчуть» їх уже майже п’ять місяців, а вони не здають позицій!» Наостанок бесіди Валентин Валентинович зазначив: «Війна - страшна річ, але не ми її починали. Це наша земля, то боронитимемо її до останнього». Оптимізму військовому додає й те, що підростає свідома, патріотично налаштована молодь. Безперечно, певний внесок у виховання підростаючого покоління зробив і сам В.Діброва, організувавши клуб юних десантників «Гвардія», про який неодноразово йшлося на сторінках районки. Доки ж керівник перебував у зоні проведення АТО, члени клубу продовжували самостійно тренуватися. В.Діброва ділиться сумнівами: «Я боявся, що з огляду на останні військові події батьки заборонять своїм дітям відвідувати наш клуб. Утім, вони приводять до нас дітей зі словами: «Хочемо, щоб вони виростали патріотами!» Переконаний, що держава має приділити особливу увагу військово-патріотичному вихованню молоді. У нас уже є відповідні клуби, гуртки. Потрібно лише поліпшити матеріально-технічну базу, забезпечити їх необхідною амуніцією та обладнанням». Нещодавно гуртківці здійснили польовий вихід з ночівлею, а цими вихідними у них за планом - тактичні заняття. Майбутні захисники Вітчизни навчаються витривалості, гартують своє тіло і дух, пізнають ази армійської служби. А добрим прикладом патріотизму для них є земляки-військовослужбовці, які власним прикладом на Сході довели, що у важкий для країни час не можна жити за принципом «моя хата скраю». Та й гуркотить уже не десь, а майже на порозі – за двісті кілометрів…

Джерело: http://сільські новини чутово
Категорія: Новини | Додав: редакция (14.11.2014)
Переглядів: 266 | Коментарі: 2 | Рейтинг: 0.0/0
Всього коментарів: 2
2  
Афганець, може все і так. Але чим винні ці хлопці? Вони зараз виконують свій обов'язок - служать своєму народу! І вони вважають, що це так. Це їхня правда... І вони мають право на неї. А що робили наші хлопці в Афгані?!

1  
Та не за Україну ця війна... За заводи коломойського і Ахмєта посилають наших дітей на убой в землі Донбасу !!! Це трагедія нашого народу... Не треба робити з цього героїчний епос!!! Через п'ять років, коли вилізуть всі роги цієї війни зпід землі, відношення до цього конфлікту буде геть інше... Майдан убив Україну !!!

Ім`я *:
Email *:
Код *:

Пошук

Друзі сайту