З квітами й щирими вітаннями до нього завітали заступник голови РДА С.Титар, начальник відділу освіти, молоді та спорту РДА М.Павленко, голова райкому профспілки працівників освіти і науки М.Руденко. Ветерану праці, який має близько сорока років педагогічного стажу, вручили грамоту з нагоди 90-річчя утворення району та фінансову допомогу від райкому профспілки освітян. Не оминули увагою Григорія Степановича й учні Василівської школи, які відвідали старенького разом із заступником директора школи з навчально-виховної роботи Н.Цегельник. Розчулений ветеран поринув у спогади. П’ятнадцятирічному підлітку 1941-го року вдалося походити до школи лише один день, а вже другого вересня почалася масова евакуація. «Селяни чітко діяли згідно з наказом керівництва країни – не залишати німцям ні зернини, ні худобини, - розповідає Г.Сауся. – Тож все, що могли, вантажили на підводи, худобу гнали такі ж, як я, юні погоничі. Вервечкою рухалися на схід полями, ярами, потрапляючи під обстріли й бомбардування. Через три з половиною місяці дійшли до Воронезької області. Територія України була повністю окупована фашистами, тому зимувати залишилися на чужині». Розповів Григорій Степанович, як йому вдалося зв’язатися з батьком-фронтовиком, та через чергову евакуацію навесні 42-го їм так і не судилося зустрітися. Доля закинула юнака аж за Волгу. Там став на військовий облік, а по осені взяли в армію. У Сталінграді новобранців повантажили у вагони й повезли на схід. Потрапив в Усурійськ на кордон з Манжурією. Звістка про Перемогу застала Г.Саусю на Далекому Сході, але мирне життя для нього настало набагато пізніше. Брав участь у воєнних діях у Манжурії, Кореї, дослужував у Примор’ї. Військову форму не скидав довгих сім років. У 1950-му закінчив курси вчителів фізкультури та військової підготовки. У Василівці оселився на початку 70-их років. Викладав історію, 13 років очолював навчальний заклад, працював на освітянській ниві ще й після виходу на пенсію. Для школярів, які прийшли вітати колишнього солдата з Великою Перемогою, ця зустріч була своєрідною виховною годиною, де вони ще раз почули розповідь про безсмертний подвиг радянських людей в ім’я миру. Григорій Степанович захоплюється квітами – його подвір’я на початку травня потопає у розмаїтті тюльпанів. «Згодом зацвітуть лілії, а троянд у мене двадцять кущів, - не без гордості хвалиться ветеран. – За клумбою ретельно доглядає син, Володимир Григорович, який частенько навідується з Полтави і щоразу привозить нові квіти». Прощаючись, гості бажали Г.Саусі здоров’я ще на багато років, а М.Павленко пообіцяла наступного разу подарувати йому трояндовий кущ. Побували того дня і у 88-річної жительки Василівки Ганни Кузьмівни Гавриленко. Бабуся радо зустріла прибулих, подякувала за продуктовий набір, та все ж не стримала сліз через безпорадність. «Вісімнадцять років мені було, як почалася війна, а тепер ось у що я перетворилася», - з гіркотою мовила старенька. Ганна Кузьмівна обмежена у пересуванні, тож за нею доглядає донька, вивозить у візку на подвір’я.
Наталія ЛОСЬ.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS