Каталог статей

Об’єднані одним спогадом, однією печаллю зібралися жителі селища 21 листопада, аби пом’янути замордованих голодом односельців. Уже вкотре після того, як у 1992 році у Чутовому був відкритий пам’ятний Знак жертвам Голодомору, на мітингу-реквіємі віддали данину тим, хто навічно пішов від нас у 1932-1933 роках. Вони загинули на безкровній війні проти цілого народу, такого працьовитого, мирного і цілком безневинного. Саме на їхню долю випав смертельний жереб масового сталінського геноциду, свідомо спрямованого на вигублення українського народу, такого ненависного диктатурі, якій всюди вчувався прихований опір. Саме це покоління виморювали голодом, винищували розбратом, а ворожнечею нищили людську гідність. Не будь-як, а за стратегічним диявольським розрахунком вимирали цілі села, адже треба було підірвати саме коріння нації, зруйнувати основи, установленої віками народної моралі, витруїти в душах людяність, натомість насаджуючи всюди режим терору, сіючи страх, підозри, розпалюючи ненависть і жорстокість таку, що й досі суспільству дається взнаки. Однак сатанинський план зазнав краху. Народ український не вдалося зламати. Він має надзвичайно багато снаги, щоб виборювати свою незалежність. Помаранчева революція, Революція гідності та героїчне протистояння проти агресивного сепаратизму на Сході України - яскраве підтвердження цьому. Небесна сотня, тисячі загиблих та поранених на фронті - це найкращі представники нащадків того покоління, якому пощастило вижити, пройшовши через горнило голодоморів. І хто, як не ми, чутівці, відтворимо сторінки забуття, сторінки народної трагедії. Тож неспроста мітинг-реквієм відбувся під девізом: «Збудуймо пам’яті невигасний собор». Кожен з присутніх на ньому намагався доторкнутися серцем до загальнонародної скорботи. Хто просто зронив сльозу, хто поклав квіти або ж кетяг калини до пам’ятного Знака. Учні ж Чутівської школи, вишикувавшись живим коридором і бережно тримаючи в руках запалені лампадки, хлібину на рушнику та пшеничний сніп, пом’янули безвинно загиблих. А всі присутні, схиливши в скорботі голови, хвилиною мовчання вшанували пам’ять жертв Голодомору та політичних репресій 1932-1933 років. Глибоко зворушували душі хвилюючі слова ведучих Сергія Федоренка і Віталії Гулі: «Згадайте нас, бо ми ж колись жили. Зроніть сльозу, і хай не гасне свічка! Ми в цій землі житами проросли, щоб голоду не знали люди вічно». А коли Любов Тіцька виконувала пісню «Свіча», то здавалось, що плакало небо, не лише люди. Завершальним акордом і логічною крапкою того заходу була поминальна панахида, яку відправив настоятель чутівської церкви Андрія Первозваного о.Олег. У своїй короткій проповіді він закликав до єднання кожного з Богом, аби не лише отримати, а й скористатися Євангелієм, яке відкриває шлях до взаємоповаги, любові та миру, вкрай необхідних нині.