Каталог статей

Оксана МІРОШНИЧЕНКО. Фото з сімейного архіву. «Ми житимемо в Коханівці», - так по-дорослому рішуче сказав семирічний Саша Ситник своїй однокласниці, якій нині симпатизує. Та й вдома безапеляційно заявив, що в жодному разі не оселиться в місті, бо там картоплю потрібно купувати, а в селі вона безкоштовна. Звичайно, він знає, що цей овоч вирощують на городі, як і горох та огірки, насіння яких він допомагав мамі висівати в землю нинішньої весни. Це його перша весна у цьому мальовничому селі, яке вже встиг полюбити. Лишень наприкінці минулого літа він та його братик Андрій Мухартов влилися у родину Жанни Євтодієвої і Василя Крицького, що проживають у Коханівці (на фото внизу). За цей короткий час хлопці уже звиклися, ніби тут і народилися. Молодший з них закінчує перший клас Артемівської школи, радуючи прийомних батьків успіхами у навчанні та неабиякою дитячою допитливістю і кмітливістю, товариськістю і гостинністю. Андрій же дивує підлітковим максималізмом, прагненням завжди перемагати, домагатися високих результатів у футболі та легкій атлетиці, якими він залюбки займається. А ще - умінням робити сюрпризи. Приміром, таємно посіяти айстри, щоб порадувати турботливу маму Жанну. І, звичайно, - готовністю завжди прийти на допомогу: підсобити по господарству, яке утримують дбайливі прийомні батьки. «Сім’я, як сім’я, - так скромно охарактеризувала свою родину Ж.Євтодієва. - Усього буває, але ми дуже стараємося, щоб у ній панувала злагода і любов. Спільно долаємо труднощі, разом вирішуємо проблеми, радіємо досягненням. Головне, аби всім було добре». * * * Дитячий будинок сімейного типу, що в Гряковому, давно відомий у районі. Уже вісім років минуло з того часу, як подружжя Горінчой взяло на виховання перших дітей. «Свої сини повиростали, - зізнається Катерина Іванівна, - а невитраченої любові у серці залишилося стільки, що захотілося нею зігріти тих діток, які її потребували. Моє палке прагнення наповнити дитячим гамором наш дім підтримав чоловік. Так мрія й здійснилася». З 2006 року Катерина та Сергій Горінчой опікуються хлопчиками та дівчатками, які народилися в інших сім’ях. Троє з них стали дорослими. Навчаються, працюють. Підростають й інші. Нині їх шестеро. Аж два Владислави! Владик-старший захопився футболом настільки, що зацікавив ним і Владика-молодшого та Максима й Артура. А дівчатка Даша та Світланка - їхні вболівальниці. Кожна дитина особлива по-своєму. В.Бабурін, зокрема, інтелектуал з почуттям гумору, легко розвеселить анекдотом, або ж розповість свіжу новину. Нині він закінчує восьмий клас, а в майбутньому, можливо, стане лікарем, або ж спортивним журналістом. На рік менший від нього Артур, якого найбільше цікавить техніка. Імовірно, буде трактористом, або ж водієм-далекобійником. Після нього за віком - Владик-молодший, який дуже меткий і вдома, і в школі, та надзвичайно успішний в хореографії. До речі, танцює в парі з Дашею у Зразковому художньому колективі студії спортивно-бальних танців «Гран-прі» та ходить разом з нею до п’ятого класу. Братик Максим також танцює у цьому колективі. Та так вправно, що на престижних змаганнях його визнавали одним з найкращих танцівників серед учасників певної категорії. Шестирічна Світланка разом з братиком Артуром нещодавно влилися у прийомну родину Горінчоїв. Восени цього року вона буде уже першокласницею, а поки що відвідує дитсадок. Під вечір дівчинка з нетерпінням чекає на свого татуся, якого встигла полюбити всім сердечком. А Сергій Миколайович лише цьому радіє і спільно з дружиною ще більше прагне огорнути її та іншу дітвору увагою і турботою. Тож балує подружжя своїх підопічних подарунками, поїздками в «Макдональдс», відпочинком на природі з шашликами, рибалкою з плаванням у човні місцевою річкою Орчик, де оселилися красиві лебеді. Одним словом, виховують дітвору у любові, допомагаючи їм вирости хорошими людьми та знайти себе у цьому світі. Даруючи домашній затишок, родинне тепло, прийомні батьки жодного разу не розчарувалися у своєму виборі, бо той, хто ощасливлює інших, не може бути нещасним.