Саме так можна влучно охарактеризувати сім’ю Василя Крицького та Жанни Євтодієвої з Коханівки. Ще шість років тому глава родини зізнався своїй дружині, що мріє, аби у їхній хаті побільшало дитячого гамору. Хоч він приділяв надзвичайно багато уваги та турботи доньці дружини - Валюші, однак у його серці залишалося багато місця для інших дітей. Адже Василь Михайлович народився в багатодітній родині Ганни Яківни Сватенко та Михайла Максимовича Крицького з Іскрівки, які виховали десятеро дітей. Тож не уявляв свого сімейного життя без дитячої метушні. Натомість змирявся з життєвими реаліями та очікував.
І таки дочекався. У середині серпня цього року поріг його оселі переступили два хлопчики. Андрійкові через три місяці виповниться чотирнадцять. Його ж молодшому братику Саші 17 липня у Кременчуцькому психологічно-реабілітаційному центрі (прийомнику), де вони перебували на той час, відзначили семиріччя. Цю дату Санько святкував разом з привітними і добрими людьми, які приїхали з Чутівщини спеціально, щоб поздоровити його з днем народження. Приймаючи від них фрукти, солодощі та інші подарунки, надзвичайно радів, хоча бачив цих людей вдруге в житті. Його дитяче серденько відразу відкрилося, інтуїтивно відчувши довіру. Потім були ще дві зустрічі, після яких уже з нетерпінням чекав, коли ж його з братом заберуть додому. І ось вони у затишній оселі, де на них так довго чекали.
Минув майже місяць. Цей початковий період психологи називають етапом адаптації. Однак прийомні батьки якось одразу зауважили, що у них таке відчуття, ніби діти жили тут завжди. Напрочуд добре все складається. Як зізналася господиня дому: «Поганих емоцій і думок немає». Хлопчики звертаються до них «мама Жанна» і «тато Вася» А ті, в свою чергу, називають їх синами. Дуже цікаво пізнавати один одного. Вони такі різні!
Сан Санич, так жартома іноді називає молодшого Василь Михайлович, великий фантазер з неабияким характером - треба виждати, поки той захоче щось зробити. Але ж яка потім винагорода за терпіння, яка радість, коли бачиш слухняну дитину! Це хлоп’я плекає мрію у майбутньому стати міліціонером. Тож строгий і організований тато Вася, який уже багато років працює механізатором ФГ «Зоря», прищеплює своєму вихованцеві перші навички дисципліни та порядку, без яких не обійтися справжньому правоохоронцеві. Попри свою неймовірну зайнятість, знаходить час, щоб почитати хлопчикові книги, побавитися з ним у різні ігри. У його компанії Саша залюбки складає конструктор, дивуючи домашніх своєю кмітливістю та допитливістю. Нинішній першокласник уже з перших днів проявив нахил до математики. Рахує все підряд: курей, гусей, качок, цукерки, скільки котлет мама кладе кожному в тарілку. Познайомився з новими друзями, але більше любить спілкуватися зі старшими дітьми, які приходять до Андрія.
Вистачає у малого енергії допомагати мамі по господарству. Насипаючи зерна домашнім птахам, примовляє: «Я ж також у домі помічник!» Підсобляє й братові, коли той веде на пасовисько бичка Мартина.
Дещо інший старший син, який цьогоріч пішов до восьмого класу. Андрій – затятий футболіст. Долучився до гри мільйонів у спортивній школі з шести років, навіть разом з командою їздив на змагання до Польщі. Коли ж дізнався, що в Артемівці є молодіжна футбольна команда «Вікторія», одразу записався. Бути в майбутньому футбольним суддею – одна з двох заповітних мрій хлопця. Прийомні батьки роблять все, аби вона стала реальністю. Купили два футбольні м’ячі, щоб він не втратив набутих навичок. Тепер на спортивному майданчику дитячого садка «Теремок» хлопці часто ганяють м’яч, яким майстер-клас щоразу дає Андрій, наближаючи таким чином свою мрію.
За потреби і бажання віддадуть його до Полтавського спортивного інтернату через два роки. А поки що підліток старанно вчить уроки, уже приніс 10 балів з історії. Загалом, історія, математика, англійська мова - його улюблені предмети. І що це так, прийомні батьки недавно переконалися, коли почули цікаву розповідь про заснування Кременчука. Допомагає мама Жанна здійснити хлопчику й іншу мрію - навчитися добре готувати їжу. Уже зробили перший крок до цього - спекли разом піцу.
А про що мріє берегиня цієї родини? Звичайно, про те, щоб у її домі була злагода і добробут, чувся щасливий дитячий сміх. І як же чудово, що воно так і є.
Однак довелося багато пройти, щоб діждатися цього. Один із важливих кроків – звернутися до районного центру соціальних служб для сім’ї, дітей та молоді та служби у справах дітей. Керівники цих соціальних підрозділів Лілія Супрун та Тетяна Штепка поставилися до потенційних прийомних батьків з розумінням та всіляко сприяли у збиранні необхідних документів і проходженні курсів з підготовки до прийому дітей. Коли до майбутніх батьків підступали сумніви, ці жінки вселяли їм надію, що все буде гаразд.
Навіть погода допомагала їм, адже в період посівної механізатору неможливо вирватися з поля. А тут задощило. Це було знаком від Господа, що вони на правильному шляху. Чотири дні у березні Жанна й Василь навчалися за спеціальною програмою та отримали рекомендацію спеціалістів. А головне, зрозуміли, що готові взяти під опіку не лише дівчинку (спочатку були налаштовані на доньку), а й хлопчика. А доля розпорядилася так, що прихистили двох братиків.
До поповнення сім’ї готувалися заздалегідь. Узаконили свої десятирічні стосунки – зареєстрували у грудні шлюб. Значно збільшили домашнє господарство. У станках додалося свиней; бройлерів виростили аж чотири партії, завели й бичка. Розширили площу під городину. Тож буде що подати до столу, а з того, що продасться, – забезпечити дітей усім необхідним.
Перші дні оновленої родини були сповнені чималими клопотами, бо потрібно було скупитися до школи та облаштувати дім для нових мешканців. Не вбавилося їх і зараз, та й надалі вистачить турбот. Але подружжя готове до цього, бо висока мета – зростити, виховати в любові і сімейному затишку двох хлопчиків - вартує того. Їхній вияв спільної волі гідний поваги і наслідування.
Оксана МІРОШНИЧЕНКО.
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS
