Антоніна Іванівна Барандич, одна з колишніх керівників Ощадбанку, переглядаючи якось особові справи, натрапила на документи Валентини Карпенко. «У цій організації завжди була швидкоплинність кадрів, мало хто затримувався на роботі, адже тут досить велика відповідальність, а зарплата не виправдовує себе, – говорить А.Барандич. – Утім, Валентина Яківна працює тут з дев’ятнадцяти літ і жодного разу не змінювала місця роботи». І дійсно, 35 років віддала Валентина Карпенко роботі в Ощадбанку. У далекому 1978 році мати, Марія Тимофіївна, привела юну Валентину до цієї установи одразу після закінчення Кегечівського училища, що на Харківщині, де дівчина здобула бухгалтерський фах. Чи здогадувалась тоді турботлива мама, що ця організація стане для її доньки другою домівкою впродовж усього трудового життя? Тодішній керівник Олексій Лукич Горбань, беручи Валентину на роботу, запитав: «Рахівницею вмієш користуватися?» Дівчина сором’язливо кивнула головою. Так і лишилася. У ті часи хто лишень не влаштовувався на роботу до Ощадкаси: і швачки, і кухарки - усі, хто мав бажання працювати і умів рахувати. Були такі, хто й кількох днів не витримували. Валентина ж сумлінно виконувала свої обов’язки, хоча тоді і не було сучасної техніки, а обробляти доводилося силу-силенну документів. З вдячністю згадує Валентина Яківна свого першого наставника Світлану Андріївну Чередник, яка передавала їй ази нелегкої роботи у банку, а сумлінна учениця все ретельно вчила і старанно запам’ятовувала. Звичайно, були і труднощі, проте завдяки любові до своєї роботи Валентина успішно долала їх. «Подобається мені спілкування з людьми, не уявляю себе на іншому місці», - ділиться В.Карпенко. Не одного керівника мала за своє трудове життя Валентина Яківна. Саме під час нашої розмови до Ощадбанку зайшов один з них - Григорій Фокін. Тепла зустріч нагадала жінці цікавий випадок. Якось Григорій Григорович викликав її до свого кабінету, урочисто привітав з 30-річним ювілеєм трудового стажу, вручив подарунок – настільну лампу і додав: «Я ще такого за свою практику не зустрічав, щоб у людини в трудовій книжці був лише один запис». Теперішня завідуюча Ощадбанком Валентина Голоскуб також з повагою і по-дружньому говорить про В.Карпенко: «Ми прийшли майже одночасно, проте Валя влаштувалася на кілька місяців раніше. Їй навіть довелося вчити мене нелегкій науці». Добрі подруги і колеги, дві Валентини пройшли разом усі ці роки. Жодних нарікань не було на В.Карпенко, вона завжди успішно справлялась з усіма поставленими керівництвом завданнями, однаково добросовісно працювала на різних посадах. Разом з молодшими колегами освоювала комп’ютерну техніку та усі новації банківської справи. За три десятиліття виховала кількох послідовників, залюбки ділиться багаторічним досвідом і зараз. А у колективі Валентина Яківна завжди дружня і компанійська, надійний товариш. Не забуває В.Карпенко і своїх колишніх керівників Юлію Зварич та А.Барандич. Досить тепло і з шаною згадує кожного. А вдома після часом непростого трудового дня на Валентину Яківну чекають син Руслан з дружиною Мариною та онучок Максимко, якому невдовзі виповниться рік. Щаслива бабуся залюбки гуляє з ним у парку. Тішать серце В.Карпенко і батьки, про яких вона з любов’ю піклується. Має Валентина Яківна ще одну втіху – квіти, яких всюди безліч: і подвір’я, і кімнати потопають у різнобарв’ї як простих, так і декоративних рослин. Серед них її душа відпочиває та наповнюється добром і любов’ю. 19 листопада Валентина Яківна зустріла своє 55-річчя, з чим щиро вітав ювілярку колектив на чолі з В.Голоскуб. Усе навколо змінюється, а В.Карпенко залишається вірною своєму покликанню і улюбленій справі, даруючи привітну посмішку кожному.
Юлія ЧЕРНІЧКА.
| 
Головна | Мій профіль | Вихід | RSS